Філософська антропологія

Тобто людина підпорядкована як законам живої при¬роди, так і суспільним законам, законам власної цілісно¬сті. Людина не існує поза суспільством, але її немає і без особливого роду природних якостей.

Розглядаючи проблеми соціального і біологічного, слід уникати двох крайностей: абсолютизації соціального фа¬ктора — пансоціологізму і абсолютизації біологічного фа¬ктора — панбіологізму. У першому випадку людина по¬стає як абсолютний продукт соціального середовища, а в другому — абсолютизується біологічна природа люди¬ни. Біологічне і соціальне в людині нерозривно пов'яза¬ні. Біологічне в людині здійснюється і задовольняється в соціальній формі. Природно-біологічний бік існування людини опосередковується й «олюднюється» соціокультурними чинниками. Це стосується і задоволення таких суто біологічних потреб, як продовження роду, харчуван¬ня тощо. Інша річ, що соціальність буває різною, може набувати й нелюдських форм, здатна навіть вбити люди¬ну, яка її створює і відтворює, або перетворити людину на «гвинтик», «мурашку» суспільної організації. Та за будь-яких обставин новонароджена людина стає людиною тіль¬ки за умови своєчасного проходження певного періоду соціалізації. Якою вона буде —доброю чи злою, байду¬жою чи співчутливою, щедрою чи жадібною — залежить від якості соціального середовища. Отже, людина є ціліс¬ністю, якій внутрішньо притаманні діяльність і варіатив¬ність (унікальність) як наслідок поєднання взаємодії її соціальності та природності.

Перехід від тваринної істоти до істоти культурної пе¬редбачає наявність певних біологічних передумов:

— культура може існувати лише в спільноті, яка за¬безпечує неперервний процес самовідтворення культури. Це означає, що наші далекі тваринні предки повинні були жити стадами. До речі, життя термітів чимось дуже поді¬бне до життя суспільства: в ньому існує біологічна ієрар¬хія, своєрідний «поділ праці». Тобто уже сама організація біологічної спільності в чомусь ніби вивершується над біо¬логічним рівнем;

— основою культури є розум, а його передумовою — високорозвинутий мозок, який визначає здібності істо¬ти. Логічно припустити, що в наших тваринних предків мозок був значно розвинутіший від інших тварин;

— культура — це діяльність, праця, вона передбачає застосування знарядь праці. А це можливе лише за пев¬ної будови «робочих органів». Дельфіни і свині — досить здібні біологічні істоти, але через відсутність придатних кінцівок не можуть продукувати культуру і створити світ культури. Хобот слона може маніпулювати речами, але його можливості обмежені.

Отже, «місточок», через який наші тваринні предки пе¬ребралися в царство культури, був дуже вузьким, передба¬чав збіг багатьох сприятливих випадковостей.

Незалежно від світоглядних засад більшість дослідни¬ків вважає, що праця (цілеспрямована діяльність) відігра¬ла фундаментальну роль у формуванні особливого відно¬шення людини до світу і до самої себе.А. Гелен стверджував, що дія (а його розуміння дії тотожне праці) може бути відправним пунктом у розу¬мінні людини: «Всю організацію людини можна зрозумі¬ти, виходячи з дії... Під дією слід розуміти передбачувану спрямовану зміну дійсності, а сукупність змінених таким чином фактів... слід назвати культурою».

Праця суттєво змінила відношення предків людини до світу. Відомо, що тварина живе у вузькій екологічній ніші. її органи спеціалізовані та пристосовані до зовнішнього се¬редовища, яке є ніби продовженням її тіла. Тварина реагує лише на сприятливі або небезпечні для неї подразники се¬редовища. Всі інші залишаються поза її увагою.

Для людини, завдяки здатності планомірно перетворю¬вати навколишні речі, не існує нейтральних подразників чи речей. Все (камінь, дерево, рослина тощо) може безпосеред¬ньо чи опосередковано бути придатним для виготовлення знарядь, одягу, їжі. Людина, як висловився засновник філо¬софської антропології М. Шелер, на відміну від тварини, «відкрита світу», вона «має світ». Вона не включена у світ як його органічна частина, а підноситься над світом, між нею і світом існує своєрідна дистанція.

Дещо по-іншому осмислює специфіку людського від¬ношення до світу Гелен. На його думку, людина створила своїм середовищем сферу культури. її відношення до світу опосередковане культурою. Завдяки цьому людина освої¬ла майже всю земну кулю і навіть вирвалася за межі Зем¬лі. Вона не цілком залежить від природного середовища, тому що захищена штучним середовищем — сферою куль¬тури, її «відв'язаність» від середовища існує не лише прак¬тично, ай'у думках. Подумки людина здатна подолати обмежені просторово-часові параметри свого буття в на¬вколишньому світі. Вона є істотою, «якій відкрита вся по¬внота простору».