Філософська антропологія

Гегель у своїй антропологічній концепції зосередився на вираженні становища людини як суб'єкта духовної діяль¬ності і носія загальнозначимого духу і розуму. Особа, зазна¬чив він, на відміну від індивіда, починається тільки з усвідомлення себе як істоти «нескінченної, загальної і вільної».

Незважаючи на те, що представники німецької класи¬чної філософії додали до загальної характеристики людини такі нові риси, як «духовність», «духовна діяль¬ність», ці риси не набули необхідного якісного виміру, оскільки їх антропологічні концепції, як і вся їх філосо¬фія, були пронизані виключно духом раціоналізму.

І лише в сучасній філософській думці з її яскраво ви¬раженим прагненням наблизитися до окремо взятої жи¬вої людини, з відкриттям глибинної людської ірраціона¬льності внутрішній світ людини, її духовність набувають необхідної оцінки. Першим, хто насмілився перервати пі¬сні тріумфу, які розспівував чистий інтелект, за словами Е. Фромма, був 3. Фрейд. Він показав, що розум — най¬цінніша і найлюдськіша властивість людини — сам під¬дається змінному впливу пристрастей, і тільки їх розумін¬ня може звільнити розум і забезпечити нормальну пра¬цю. У творах Фрейда відображено глибоку діалектику соціального і біологічного (природного) в людині. Він роз¬крив силу біологічних бажань, їхню відносну самостійність, здатність до сублімацій, тобто можливість «перемикати» власну енергію як на суспільно корисну працю, так і вхо¬дити в конфлікт із соціальним, з нормами культури і, за певних умов, здобувати над ними перемогу, а за їхнього гальмування (приглушення) бути джерелом неврозів.

Двоїстість, суперечливість людської природи формує її цілісність через єдність внутрішнього душевного життя. Цей складний синтезуючий процес у поєднанні з активною зовнішньою свідомою діяльністю і формує людину. Без нього, за словами М. Бердяева, вона була б лише поєднанням окре¬мих шматків і уламків. Внаслідок цього творчого акту до¬лається тваринна природа людини, реально зростає її свідо¬мість, формується її невід'ємний атрибут — духовність.

Духовність — міра людяності як данність, що закор/нена у глибини внутрішнього життя людини і завдяки якій природна людська інди¬відуальність може реалізувати себе як особу.

У новітній філософії з'являється ще одна важлива риса у тлумаченні специфічних особливостей людської приро¬ди — її здатність до трансцендентування. Людину можна визначити як живу істоту, яка може сказати «Я», усвідом¬лювати сама себе як самостійну величину, — зауважував Е. Фромм. Тварина живе серед природи і не трансцендентує її, вона не усвідомлює себе і не має потреби в самототожності, як це властиво людині1. Цю думку підтримує і М. Шелер, стверджуючи, що тільки людина — оскільки вона особистість — спроможна піднятися над собою як живою істотою і, виходячи з одного центру ніби потойбік просторово-часового світу, зробити предметом свого пізнан¬ня все, зокрема й саму себе1.

Тому тільки людина має здатність піднятися над со¬бою, ідеально відмовитись від своєї емпіричної природи і, піднявшись над нею, аналізувати, оцінювати її. Тільки ду¬ховне начало в ній, принципово відмінне від усіх емпірич¬них якостей (зокрема, й інтелектуальних), що виходить за межі її емпіричної природи взагалі, є те щось, що властиве самій лише людині і що визначає її справжню своєрід¬ність. Такі погляди поділяли М. Гайдеггер, М. Бердяев, В. Соловйов, С. Франк, М. Шелер, Ж.-П. Сартр та багато інших філософів.Отже, філософи на різних етапах розвитку філософії прагнули розгадати природу людини, віднайти в ній своє¬рідне щось, завдяки чому людина є людиною. Водночас зміст, розуміння цього сутнісного чинника інтерпретува¬лися по-різному, що цілком закономірно з огляду на різні епохи, в яких жили філософи, і на надзвичайно складний та суперечливий об'єкт вивчення — людину. Тому доці¬льними є виокремлення не якогось одного, а кількох не¬від'ємних ознак людського, зокрема:

— наявність розуму (ця концепція найпоширеніша і досить стійка. Від Арістотеля до І. Канта, від Г. Гегеля і К. Поппера вона майже не зазнала суттєвих змін);

— соціальність (людина є істотою, буття якої через не¬обхідність (потреба добування їжі, захисту і відтворення собі подібних, набуття власне людських якостей) пов'яза¬не з соціальною організацією);

— цілеспрямована діяльність (людина є істотою, що свідомо творить. Тварина діє завдяки властивій їй струк¬турі інстинктів, а людина реалізує себе через цілеспрямо¬вану діяльність із створення необхідних умов для задово¬лення її біологічних, соціальних і духовних потреб перед¬усім створенням знарядь праці);