Філософська антропологія

1. Проблема людини як унікального творіння Всесвіту належить до «вічних» філософських проблем, оскільки будь-яка філософська традиція в основі свого змісту має відношення людини до світу.

Ще давні греки зрозуміли, що людина може почати філософствувати тільки з пізнання самої себе. Водночас знаменита теза Сократа «Пізнай самого себе» не реалізо¬вана дотепер, хоч кожна філософська система (школа) на кожному історичному етапі людської цивілізації на¬магалася висунути свою концепцію людини. Однак у цих концепціях природа людини не набула чітких і зрозумі¬лих характеристик, а навпаки, породжувала ще більше запитань, аж до сумнівів щодо існування такої природи. Такий стан розв'язання цієї проблеми обумовлювався значною мірою загадковістю походження людини, склад¬ністю її структурних елементів та їхніх об'єднуючих чин¬ників. Теорія антропогенезу в сучасній науковій картині світу також постає здебільшого як процес із багатьма невідомими. Це пояснюється тим, що, як зазначав відо¬мий дослідник «феномена людини» французький філо¬соф і антрополог П'єр Тейяр де Шарден, людина є найтаємничішим об'єктом науки, який постійно спантели¬чує дослідників. Оскільки людина є вершиною еволюції, то розшифрувати її природу, на його думку, означає, по суті, не що інше, як спробу з'ясувати механізм утворен¬ня світу та його перспективу.

Перші цілісні уявлення про людину зародилися не у філософії і не в науці, а проявились у надрах релігійно-міфологічної віри: міфологія Давнього Сходу, антична ре¬лігійно-міфологічна традиція, християнська традиція (Бі¬блія — Старий завіт) тощо. На первісних етапах історії лю¬дям притаманні різноманітні міфологічні та релігійні форми самосвідомості. У легендах, переказах, міфах, як частині історії духовного розвитку людства, й розкривається розу¬міння природи, призначення і сенсу людини та її буття.

У міфологічній свідомості поява і розвиток людини нерозривно пов'язані з генезою Космосу, з природою, не¬від'ємною частиною якої вона себе вважала. Так, у ті¬бетських міфах Космос і Перша Людина народились із Світла і, по суті, складаються зі Світла. Спочатку люди були безстатеві, вони володіли внутрішнім світлом і ви¬промінювали його. Сонця і Місяця не існувало. Коли у людини прокинувся сексуальний інстинкт і з'явилися статеві органи, Світло в ній погасло, а на небі з'явилися Сонце і Місяць.

Згідно з іншою поширеною міфологічною традицію (що існувала й на теренах сучасної України) первісні люди бу¬ли «земнонародженими» (звідси й поширений культ Землі-матері). Вони жили в гармонії між собою і природою, «позбавлені пам'яті про минулі покоління». Зі зміною обер¬тання Всесвіту земнонароджене плем'я було знищене, як писав. Платон. Коли нормальне обертання Всесвіту відно¬вилося, живе створіння вже не могло зароджуватися в зем¬лі з частин іншого роду. Подібно до Космосу, якому Тво¬рець повелів бути у своєму розвитку самодостатнім, так і частинам його та сама влада наказала якомога самостійні¬ше зачинати, народжувати і годувати потомство.

Основні уявлення людей міфологічного світогляду про їхні витоки, як і витоки живого взагалі, пов'язані з тотемі¬чними символами. Ці символи об'єднують переважно на¬звою «чуринга» (видовжені пласкі камені (іноді галька) із реалістичним чи схематичним зображенням тотемічних пра¬щурів), що уособлювала тіло тотема й водночас тіло (або його частину) хазяїна чуринги. Вона не лише втілювала іс¬торію народу і загальний початок усіх частин Всесвіту, які стосувалися людини та її життєдіяльності, а й була зосере¬дженням зародків тварин, рослин і людини. Вважалося, що під час певних обрядових дій зародки (образи людей) «ожи¬вають», «вискакують» із чуринги, а закінчивши своє жит¬тєве коло, повертаються до неї. Чуринга сприймалася як вищий символ єднання минулого (героїчної епохи тотема) і сучасності, єднання людини, людства та природи.

За Овідієм, тотемом для створення людей є змішана з річковою водою земля, а перші люди створені Геєю-Землею з крові дітей Геї та Урана. У пізньоаккадському «Опові¬данні про Атрахасиса» повідомляється про створення лю¬дей із глини і крові вбитого божества. Ймовірно, зазначає відомий український історик, автор оригинально! космо-археологічної концепції Микола Чмихов (1953—1994), гли¬няними були й камені-тотеми, які для забезпечення наро¬джуваності дітей, за віруванням, скидало з неба на землю слов'янське божество Род. Індійці вважали, що люди виник¬ли з тіла вселенського першопращура Пуруші (санск. — «людина», «чоловік»).Для розуміння природи культурної еволюції суттєве значення має мутаційна теорія еволюції голландського вче¬ного Хуго де Фріза (1848—1935). Згідно з нею нові види виникають стрибкоподібно в результаті великих одинич¬них мутацій у генному спадковому апараті. Ідея стрибко¬подібного розвитку життя, зокрема й антропогенезу, набула розвитку в сальтаціоністських концепціях, представники яких, спираючись на найновіші досягнення молекулярної біології, біології розвитку, палеонтології та ін. наук, нада¬ють вирішального значення в еволюції випадковим яви¬щам, зокрема глобальним катастрофам.

Такі точки зору добре узгоджуються з теорією самоор¬ганізації систем. В її основу покладено принцип самоорга¬нізації як рушійної сили розвитку будь-яких відкритих систем, що обмінюються із середовищем речовиною та ене¬ргією. Перехід одного якісного стану в інший у цих систе¬мах відбувається як стрибкоподібний процес, який перево¬дить відкриту нерівноважну систему, що досягла свого кри¬тичного стану, в якісно новий стійкий стан з вищим рівнем складності та впорядкованості. При цьому вибір кінцевого стану системи після стрибка (флуктуації) є випадковим.