Технології навчання

При обґрунтуванні своєї гіпотези Л.С. Виготський виклав зміст основного генетичного закону про розвиток психічних функцій людини. Цей фундаментальний закон є основою його культурно-історичної концепції. По Л.С. Виготському, усяка вища психічна функція в розвитку дитини виявляється двічі - спершу як діяльність колективна, соціальна, а другий раз як діяльність індивідуальна, як внутрішній спосіб мислення дитини. "Цей закон, думається нам, цілком прикладемо і до процесу дитячого навчання... Істотною ознакою навчання є те, що воно створює зону найближчого розвитку, тобто викликає в дитини до життя, будить і надає руху рядові внутрішніх процесів розвитку... З цього погляду воно не є розвиток. Але, правильно організоване, воно веде за собою дитячий розумовий розвиток, викликає до життя ряд таких процесів, що поза навчанням узагалі зробилися б неможливими. Навчання є, таким чином, внутрішньо необхідний і загальний момент у процесі розвитку в дитини не природних, але історичних особливостей людини".

Багато років викладена ідея Л.С. Виготського залишалася лише тільки гіпотезою, хоча його послідовники прагнули неї конкретизувати, уточнити й обґрунтувати визначеним предметним змістом (особливо успішно в цьому напрямку працювали А.Н. Леонтьев, П.Я. Гальперин, В.В. Давыдов, Л.В. Занков, Д.Б. Эльконин і ін.). Але ця гіпотеза дотепер за рівнем своєї перспективної науково-практичної значимості коштує вище всіх теорій, що відносяться до питання про зв'язок навчання і розвитку. Це визнають фахівці багатьох країн, що в останнє десятиліття посилено розробляють проблематику зони найближчого розвитку, як важливого компонента розвиваючого навчання.

З кінця 1950-х рр. гіпотезу Л.С. Виготського про розвиваюче навчання на широкій експериментальній основі перевіряють, обґрунтовують і конкретизують два науково-практичних колективи, створені Л.В. Занковым і Д.Б. Элькониным. Ці колективи перенесли результати своєї багаторічної експериментальної роботи в практику масової школи й оформили них у виді цілісних систем розвиваючого навчання.Система розвиваючого навчання Л.В. Занкова

Виходячи з того, що звичайне початкове навчання, що спирається на традиційну дидактику, не забезпечує належного психічного розвитку дітей, Л.В.Занков поставив задачу побудувати нову дидактичну систему, засновану на взаємозалежних принципах:

навчання на високому рівні труднощів;

ведуча роль теоретичних знань;

високий темп вивчення матеріалу;

усвідомлення школярами процесу навчання;

систематична робота над розвитком всіх учнів.

Ці принципи були конкретизовані в програмах і способах навчання молодших школярів граматиці й орфографії російської мови, читанню, математиці, історії, природознавству, малюванню, музиці. Особлива увага зверталася на створення умов для літературної творчості дітей.

Порівняльні дослідження дозволили Л.В. Занкову зробити висновок про те, що мається фундаментальна перевага школярів експериментальних класів над учнями звичайних класів у загальному розвитку.

Розвиваючий ефект системи Л.В. Занкова свідчить про те, що традиційне початкове утворення, що культивує в дітей основи емпіричної свідомості і мислення, робить це недостатньо зовсім і повно.

Відповідно до поглядів Л.В. Занкова, що розвиває значення має саме навчання: "Процес навчання виступає як причина, а процес розвитку школяра - як наслідок".

Друга група дослідників указувала, що в такому розумінні відсутня ідея про опосредующем ланку між навчанням і розвитком, про їхні складні динамічні залежності, що не дозволяють охопити зв'язок причини і наслідку наперед даною формулою. Крім зовнішньої детермінації з боку навчання процесові розвитку властива внутрішня обумовленість. Залишається відкритим питання: у чому конкретно складається ця обумовленість?