Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї в науковому пізнанні
Тому єдиним критерiєм iстини фiзичної теорiї залищається об㬬¬рунтована iндуктивно узгодженiсть iз емпiричними даними. Однак ця узгодженiсть реалiзується лише вiдповiднiстю мiж уявними теоретич¬¬¬но визначеними взаємодiями i фактами, що були передбаченi цiєю т嬬¬орiєю, якi були вiдкритi для фiзики саме при допомозi фiзичної т嬬¬орiї. Теорiї не повиннi бути "паразитуючими" на тiлi вже створеної емпiричними дослiдженнями науки, вони самi є "мотор", рух фiзики до нового знання.Причину iсторичних змiн формулювань загальних положень фiзики, законiв науки, Дюгем вбачає у тому, що досвiд констатує безп嬬¬рервне виникнення нових суперечностей мiж законами та фактами дiйсностi, а фiзики безперевно покращують формулювання законiв природи, щоб вони адекватнiше описували факти. Визнаючи, що таке протистояння мiж дiйснiстю i теоретичними знаннями продовжується безперервно, Дюгем дотримується положення про безперевне спрост󬬬вання досягнутих здобуткiв науки новими узагальненими описами зବ¬конiв природи. Положення про те, що новi теорiї охоплюють собою i попереднi теорiї як вiдносну iстину, яка має обмежену новими дан謬¬ми сферу використання в науцi, дозволяє Дюгему дати вiдповiдь на виявлену конвенцiалiстами проблему наступництва мiж класичною i новою фiзикою.
Iсторичний аналiз становлення фiзичної теорiї переконує Дюгема у тому, що "накопичення" вiдносних iстин у нескiнченому процесi пiзнання складає остаточну iстину, яка адекватно моделює власт謬¬востi дiйсностi, її сутнiсть.
Доповнення iсторичним аналiзом "арсеналу" вирiшення проблем розвитку фiзичної теорiї дозволив створити уявлення про формування поняття фiзичної теорiї як цiлiсного образу дiйсностi, фрагменти якого за межами цiєї цiлiсностi втрачають рацiональний сенс. Саме це поняття дає можливiсть вести розмову про науку (фiзику, матемବ¬тику, хiмiю тощо), як про певну цiлiснiсть. Поняття "наука" тепер стає змiстовно, а не лише формально, визначеним. Утворюється пiдстава для змiстовного визначення специфiчних, iстотних для її власного розвитку властивостей.
Пiд впливом поширення iсторичного аналiзу науки в фiлософiї нବ¬уки аналiтична орiєнтацiя починає змiнюватись синтетичною. Пом'яꬬ¬шується дихотомiзм понять "емпiричне-теоретичне", протиставлення теорiй та фактiв, контексту вiдкриття i контексту обгрунтування. Замiсть рiзкого протиставлення емпiричного знання як надiйного, обгрунтованого, незмiнного, теоретичному знанню як самосуперечл謬¬вому в основоположеннях та мiнливому, виникають концепцiї про взаємопроникнення емпiричного i теоретичного. Загальним стає пер嬬¬конання про "теоретичну навантаженiсть" факту, що фiксацiя наук¬вого факту можлива тiльки за умови наявностi вiдповiдної теорiї, котра детермiнує факти. Тому факти, вiдкритi за допомогою однiєї теорiї, можуть за своїм значенням вiдрiзнятися вiд фактiв, встବ¬новлених при допомозi iнших теорiй. Обгрунтовується, що змiни т嬬¬орiй можуть спричинюють змiни у фактуальному фундаментi наукових знань.
Iсторизм заперечує переконання послiдовникiв позитивiзму, що процес появи нового знання є абсолютною протилежнiстю процесу об㬬¬рунтування знань. Iсторичнi реконструкцiї процесу вiдкриття спирବ¬ються на концепцiю єдностi процесу виникнення i обгрунтування н¬вої теорiї.
Жорсткий демаркацiонiзм, який грунтувався, у першу чергу, на теорiї верифiкацiї, критицi традицiйної фiлософiї як ненаукової метафiзики, замiнюється тезою про єднiсть наукового i ненаукового знання. I.Лакатосом, Т.Куном починає визнаватися прийнятнiсть фiлософських означень, що були використанi у наукових теорiях. Так, парадигмальна концепцiя Т.Куна стверджує, що парадигма оп謬¬рається на ряд фундаментальних положень, котрi неможливо спрост󬬬вати за визначенням, окiльки вони носять метафiзичний характер. Згiдно з I.Лакатосом - "старi" науковi теорiї не вiдкидаються, а поступово витискуються "новими". "Незмiнне ядро" наук¬во-дослiдницької програми у концепцiї I.Лакатоса наповнюється реф¬¬¬лексивними (фiлософськими) обгрунтуваннями. А Пол Фейєрабенд, в謬¬являючи iррацiональнi складовi наукової дiяльностi, взагалi вiдмовляється вiд твердження про iстотну вiдмiннiсть науки, мiфу, фiлософiї.
Опора на факти з iсторiї науки, дослiдження процесiв змiн у нବ¬уковому пiзнаннi дозволили встановити, що процеси виникнення, стବ¬новлення, замiни наукових iдей та теорiй мають загальнi форми, якi усталено повторюються. Вiдкидається уявлення про зразки наукових теорiй, якими, наслiдуючи аналiтичну фiлософiю науки, традицiйно вважали теорiї математичної фiзики. Хоча слiд визнати, що на鬬¬частiше iсторичнi данi, що використовуються у якостi iлюструючого наукового матерiалу стосуються, як правило, математики та фiзики. Однак, постiйно пiдкреслюється, що в iсторiї науки можна вiднайти рiзноманiтнi данi для iлюстрацiї рiзних iдей (навiть протилежних), тому евристичне значення таких iлюстрацiй є вiдносне.Дослiдження iсторiї науки, результати порiвнянь iсторичних етапiв еволюцiї науки привели до поширення антикумулятивiзму у р¬зумiннi росту знання. Загальновизнаним стало переконання, що в iсторiї науки неминуче iснують катаклiзми, революцiйнi перетворен¬¬¬ня, коли вiдбувається перегляд попереднiх теорiй, якi були визнବ¬ними, обгрунтованими, доведеними. Разом iз теорiями постiйно п嬬¬реглядаються факти i методи, методологiї, фундаментальнi свiто㬬¬ляднi положення та переконання.