Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї в науковому пізнанні
На пiдставi таких мiркувань Дюгем робе узагальнюючий висновок, що фiзичну теорiю неможливо визнати проясненням, навiть якщо сп謬¬ратися на концепцiю постiйної взаємодiї метафiзики i науки.
На думку Дюгема, довершена фiзична терiя є вiдображення (опис󬬬вання) реальностi, яка виявляє себе через емпiричнi данi, але сама по собi принципово не дана чуттям (емпiрiї). Головна мета науко⬬¬ця, який формулює теоретичне положення, полягає у тому, щоб опису¬¬-ючи результати емпiричних дослiджень вiдкрити способи логiчної систематизацiї та класифiкацiї експеритментально встановлених зବ¬конiв. Фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснення скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосередковано виявила себе в експериментальних даних (експеримен¬¬¬тальних законах). Такi пояснення складають основу метафiзики, нବ¬турфiлософiї, "вiд яких об'єктивна наука повинна звiльнятися" у своїй iсторичнiй еволюцiї. Загальний недолiк метафiзики, вважає Дюгем, полягає у тому, що фiлософи "йдуть" до природи вiд своїх надто узагальних принципiв, загальнофiлософських настанов, а це призводить до феномену догматизацiї науки, втрати еврiстичної п¬тенцiї наукового пiзнання. З точки зору догматичного свiтогляду кожну нову думку, фактично кожне вiдкриття слiд розглядати як пустi, єретичнi, неможливi уявлення.
Теоретична наука лише як описування має право на "повагу", "еволюцiю"; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит (Дюгем).
Свою позицiю критики "методологiї догматизму" Дюгем обгрунтовує тезою, що нове знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Сବ¬ме ця властивiсть нового заперечувати у тих чи iнших моментах вiдоме є принципова ознака нового. Тому нове знання неможливо ви第¬нати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, "старого" знання.Обгрунтування концепцiї методологiї побудови теорiї як вiдобрବ¬ження дiйсностi, у Дюгема супроводжується систематичною критикою iндуктивiзму. Заперечуючи традицiйне, для позитивiзму, розумiння опису реальностi в теорiї лише як результату iндуктивного узагаль¬¬¬нення даних систематичних емпiричних спостережень, вiн зазначує, що послiдовний iндуктивiзм призводить до антинаукового фiлософсь¬¬¬кого солiпсизму, згiдно з яким єдиною реальнiстю є мова суб'єкта, його "Я", а предмет фiзичних дослiджень - мовнi феномени. Дюгем обгрунтовує тезу, що результати емпiричних дослiджень не мають сବ¬мостiйного значення, вони завжди розглядаються крiзь систему п¬нять певної теорiї (науковi факти завжди теоретично навантаженi; в iншому випадку їх нiхто не визнає за науковi). Система понять пе⬬¬ної теорiї дозволяє розглядати емпiричнi данi як встановленi факти (тобто науковцями було створене обгрунтування, що саме цi емпiричнi данi є факти, а не щось iнше) та виявляти наявнiсть емпiрично даного взаємозв'язку мiж рiзними процесами, подiями, як спiввiдношення символiчних конструкцiй, якi не можна звести до п¬няття "результат iндуктивного узагальнення". На фактах iсторiї фiзики Дюгем послiдовно демонструє, що такi конструкцiї мають хବ¬рактер не iндуктивних узагальнень, а саме апрiорних систетичних суджень, якi наявнi в мовi та свiдомостi науковця до емпiричного дослiдження у формах цiлеспрямованого намiру проведення певного експерименту.
У своїх дослiдженнях з iсторiї фiзики Дюгем, використовуючи п¬яснення Платона, що таке асторономiя, визначає вiдмiннiсть мiж рiзними рiвнями пiзнаня, настiльки чiтко i виразно, що його кон¬¬¬цепцiя серед багатьох фiлософiв науки часто визнається класичною.
Дюгем вказує, що Платон вирiзняє три ступеня астрономiї: спо㬬¬лядальний, геометричний i фiлософський. Нагадаємо, що на той iст¬ричний перiод, вiдношення науки та фiлософiї складало одну н嬬¬подiльну систему думок. Тому дане вирiзнення ступенiв, на думку Дюгема, має унiверсальне методологiчне для античної науки значен¬¬¬ня. Видiляються три рiвня пiзнання. Нижчий рiвень є пiзнання за допомогою чуттєвого споглядання. Вищий рiвень є пiзнання з допом¬гою чистого iнтелекту, на якому споглядаються вiчнi iстини. Вищiй рiвень спiвпадає з тим, що фiлософи найчастiше називають "безпос嬬¬реднiм спогляданням", або концепцiєю "чистого розуму" абсолютних рацiоналiстiв.
Мiж нижнiм i вищим рiвнями пiзнання iснує ряд змiшаних суджень, якi складають промiжний рiвень. Пiзнання, засноване на судженнях змiшаного рiвня, Платон називав геометричним пiзнанням. Саме те, що сьоднi (у перiод життєдiяльностi Дюгема) називають природо第¬наством, "сучасною наукою" i розвинулося iз цього змiшаного, гiбридного рiвня суджень, якi характеризують специфiчнi власт謬¬востi самого предмету свого дослiдження (математично даний теор嬬¬тичний об'єкт), а не приписують йому певнi властивостi та перетв¬рюються в систему догматiв, iстинних незалежно вiд змiн, якi мають мiсце в iсторичному процесi розвитку науки.
Розглядаючи конкретнi проблеми, що були усвiдомленi у наслiдок осмислення кризи фiзики кiнця ХIХ ст., на вiдмiну вiд А.Пуанкаре (який також займався iсторiєю фiзики), Дюгем використовує iсторiю фiзики як методологiю вирiшення ряду проблем теоретичної фiзики. При цьому вiн пiдкреслював, що саме iсторiя спроможна не дати впасти вченому в "амбiцiозну догматику або вiдчай пiрронiзму". Iсторiя науки сповiщає людинi про "предвiщення, якi проголошувал謬¬ся сформульованими теорiями та реально були реалiзованi у дiйсностi, вона створює переконання про те, що фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно штучну систему, яку вважають сь¬¬¬огоднi придатною для пояснення процесiв у дiйсностi, а завтра неשּׁ¬ридатною, що вона є класифiкацiя все бiльш наближена до природьої, все бiльш вiрне вiдображення реальностi..."[1. -с.56]. Фiзична т嬬-орiя це система математичних положень, що виведенi з обмеженого кола принципiв, якi сформульованi з метою повного i однозначного (точного) охоплення в єдину систему експериментально встановлених законiв.