Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях

Провiвши рефлексивне порiвняння не важко помiтити, що сформуль¬¬¬ованi Тулмiном гiпотези розглядають концептуальнi змiни не як чис¬¬¬то випадкову подiю чи "соцiальний феномен". Цi змiни - результат свiдомого вибору з-помiж варiантiв, отриманих вченими певного п¬колiння та традицiї i дають основу розумiння та аналiзу вiдповiдних критерiїв наукової оцiнки. Критерiї оцiнки мають бути пов'язанi iз ситуацiєю, у котрiй вони застосовуються. Концепцiя Тулмiна дозволяє орiєнтуватись на досяжнi iнтелектуальнi цiлi, а не на апрiорнi. Аналiз основоположень концептуального вибору дає нам можливiсть побачити все багатство мiркувань, що привели до вiдповiдного рiшення, та його наслiдки (у том числi - й неочiк󬬬ванi).

Повернення до "фiлософiї свiдомостi" ми знаходимо i у Фейєрବ¬бенда, який займає вельми цiкаву та оригiнальну позицiю серед м嬬¬тодологiв науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепцiя "анархiстської" теорiї пiзнання. Використовуючи ту тезу, що iсторiя завжди змiстовно багатша, розмаїтiша, живiша, анiж всi висловленi iсторичнi i методологiчнi концептуальнi побудови, Фейє¬¬¬рабенд пропонує враховувати її стосовно розумiння iсторiї та т嬬¬орiї пiзнання. Вiн вважає, що жодна конкретна гносеологiчна ро第-робка не спроможна вичерпати всiх рiзноманiтних урокiв реальної iсторiї становлення i розвитку наук, iсторiї пiзнавального ов¬лодiння людиною навколишнього свiту i проникнення у власну сутнiсть. В зв'язку з цим вiн закликає до зняття будь-яких обмежу¬¬-вальних правил дослiдження, оголошуючи реальну науку "по сутi анархiстським пiдприємством", що буде, на його думку, бiльш гуман¬¬¬но та прогресивно - як стосовно пiзнання "насправдi глибоких сеꬬ¬ретiв природи, а не декiлькох iзольованих фактiв', так i вiдносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебiчно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". "Прагенню збiльшити свободу, жити повним, справжнiм життям i вiдповiдне прагнення розкрити секрети природи i людського буття, - стверджує Фейєрабенд, - приводить, таким чином, до заперечення всяких унiверсальних стандартiв i задубiлих традицiй"[13. -с.158].

При визначеннi центральної проблеми фiлософiї науки Фейєрабенд виходить з того, що "критичне дослiдження науки повинно вiдповiсти на два питання: 1) Що таке наука - як вона дiє, якi її результати? i 2) В чому полягає цiннiсть науки? чи справдi вона краща, нiж космологiя хопi, наука i фiлософiя Арiстотеля, вчення про дао? чи, можливо, наука є одним з багатьох мiфiв, що виникає за певних iсторичних умов?"[13. -с.516].

Спираючись на свої попереднi дослiдження, проведенi до розробки принципу "полiферацiї", Фейєрабенд стверджує, що "на перше питання iснує не одна, а нескiнченно багато вiдповiдей. Однак, майже кожна з них спирається на припущення про те, що iснує особливий науковий метод, тобто сукупнiсть правил, якi керують дiяльнiстю науки. Пр-цедура, що виконується у вiдповiдностi з правилами, є науковою; процедура, що порушує цi правила, є ненауковою"[13. -с.109].

Стосовно ж другого питання Фейєрабендом вказується: "Друге п謬¬тання у нашi днi майже не ставиться"; "Держава та iдеологiя, де𬬬жава i церква, держава i мiф чiтко вiдкоремленi одне вiд одного. Однак, держава i наука тiсно пов'язанi. На розвиток наукових iдей витрачаються величезнi кошти"[13. -с.146]. При цьому, на думку Фейєрабенда, вченi притримуються особливої iдеологiї, i результати їх працi зумовленi принципами цiєї iдеологiї. Iдеологiя вчених рiдко пiддається дослiдженню: "фї або не помiчають, або вважають безумовно iстинною, або ж включають до конкретних дослiджень таким чином, що будь-який критичний аналiз необхiдно приводить до її пiдтвердження"[13. -с.151].

Разом з тим, слiд визнати той факт, як пiдкреслює Фейєрабенд, що "важливi вiдкриття в конкретних науках майже завжди робили ст¬роннi люди або ж вченi з незвичайним стилем мислення".У продовження вiдповiдi на друге питання Фейєрабенд наводить ряд обгрунтованих мiркувань. Якщо у своїй власнiй галузi знання вчений на протязi тривалого часу сумнiвається та вiдчуває нерiшучiсть, перш нiж вiдважитись оприлюднити деяке вiдкриття чи виступити з критикою важливого принципу, то для того, щоб "розiбратись" з мiфом або ненауковою космологiєю, вистачає навiть найсмiшнiших аргументiв i мiнiмум знань. Такi аргументи бувають або загальними, або ж спецiальними. Загальнi аргументи зводяться до вказiвки на те, що критикованi iдеї були отриманi ненауковим шляхом i тому є несприйнятними. При цьому припускається, що в нବ¬явностi є деякий "метод науки", i лише цей метод веде до прийнят¬¬¬них результатiв. Але наявна взаємокритика методологiй це спрост¬вує.

Друга ж частина припущення, що стверджує, нiбито тiльки наука отримує прийнятнi результати. Однак, кожна iдеологiя, кожна форма життя отримує деякi результати. Тодi виникає питання: а чи завжди наука отримує прийнятнi результати? I чи не вдасться, навпаки, майстрам чаклування чи схiдної медицини викликати смерть ворога чи вилiкувати хворого, який страждає функцiональними порушеннями о𬬬ганiзму?

Фейєрабенд погоджується з констатацiєю факту, що ми зобов'язанi науцi неймовiрними вiдкриттями. Науковi iдеї прояснюють наш дух i покращують наше життя. У той же час, наука антигуманно витiсняє позитивнi досягнення бiльш раннiх епох i, внаслiдок цього, позба⬬¬ляє наше життя рiзноманiтностi творчих можливостей. Сказане про науку, на думку Фейєрабенда, є справедливим i стосовно вiдомих нам сьогоднi мiфiв, релiгiй, магiчних вчень. Свого часу вони також вирiшували проблеми i покращували життя людей. Не можна забути, вважає Фейєрабенд, скiлькома винаходами ми зобов'язанi мiфам! Наשּׁ¬риклад, вони допомогли знайти i зберегти вогонь; вони забезпечили виведення нових видiв тварин i рослин, i нерiдко успiшнiше, нiж це роблять сучаснi науковi селекцiонери; вони сприяли вiдкриттю ос¬¬¬новних фактiв астрономiї та географiї i описали їх в стислiй формi; вони стимулювали використання отриманих знань для подорожей i освоєння нових земель; вони залишили нам мистецтво, що зрiвнюється з кращими творами свiтового та захiдноєвропейського мистецтва i проявляє незвичайну технiчну витонченiсть; вони вiдкрили богiв, людську душу, проблему добра i зла та намагались пояснити труднощi, пов'язанi з цими вiдкриттями; вони аналiзували людське тiло, не пошкоджуючи його, i створили свєрiдну "медичну теорiю", з якої ми ще й сьогоднi багато чого можемо використати [Див.: 13. -с.160-162].