Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях
Тут, як нам здається, слiд звернутися до класичної традицiї, у якiй знайшов своє первiсне вираження цей пiдхiд, а саме до Канта. У апрiористичнiй формi Кантом була, без сумнiву, схоплена найва欬¬ливiша реальна особливiсть пiзнавального процесу, яка не є предм嬬¬том розгляду у фундаменталiстських концепцiях, а саме - та кард謬¬нальна для пiзнання обставина, що вирiшення будь-якої конструкти⬬¬ної задачi завжди передбачає iснування вiдправних передумов сист嬬¬ми пiзнавальних координат того чи iншого ступеню загальностi, iнакше кажучи - того, що загалом майже вiдповiдає у сучаснiй термiнологiї поняття "парадигма", "незмiнне ядро дослiдницької програми", "концептуальна схема".
Не можна не вiдзначити iстотної рiзницi мiж уявленнями Куна i Канта про передумовнiсть знання, а саме - в розумiннi самої прир¬ди передумовностi: у Канта вона обумовлена апрiорними структурами трансцендентальної свiдомостi, iнварiантної "для всiх часiв та н¬родiв" i досвiдом; для Куна ж принциповим є зв'язок передумовностi з "рiзними" парадигмами, якi носять iсторичний характер i змiню¬¬¬ються вiд одного наукового спiвтовариства до iншого в залежностi вiд поставлених науковим спiвтовариством проблем. Вiдповiдно по-рiзному розглядаються функцiї передумов, глибина їх опосередку¬¬-вання формування знання. Кант ставить завдання виявити вiдправнi передумови усякого загальнозначущого та необхiдного знання, у Куна йдеться про конкретнi форми прояву передумовностi на окремих фазах еволюцiї наукового пiзнання.
А саме ця iдея iсторичної мiнливостi передумовностi пiзнання пов'язується у Куна з поняттям парадигми. Кун стимулював у метод¬логiї науки розвиток, з одного боку, лiнiї так званої "р嬬¬абiлiтацiї метафiзики", яка здатна виявляти проблеми, а iншого ¬¬¬лiнiї, пов'язаної з релятивiзацiєю поняття суб'єкта пiзнання, з уявленням про те, що суб'єкта пiзнання та його вiдправнi норми та настанови слiд зв'язувати з певним усвiдомленням проблематики на󬬬ковим спiвтовариством, реальними дослiдниками, групами, що складବ-ються в науцi.
На думку Куна, "навряд чи будь-яке ефективне дослiдження може бути почате ранiше, анiж наукове спiвтовариство вирiшить, що в¬лодiє обгрунтованими вiдповiдями на питання, подiбнi слiдуючим: якими є фундаментальнi сутностi, з яких складається унiверсум? Як вони взаємодiють одна з одною та з органами чуттiв? Якi питання вчений має право ставити у вiдношеннi таких сутностей i якi методи можуть бути використанi для їх рiшення?"[3. -с.20].
Для поняття "парадигми" Куна характерним є переплетення iнтелектуальної змiстовностi передумов ("метафiзичностi") з нବ¬лежнiстю суб'єктiв пiзнання до певного наукового спiвтовариства.
Отже фiлософiя науки включила тепер до предмету свого розгляду процеси та механiзми розвитку наукового знання, стимульованого внутрiшнiми суперечностями пiзнання i такого, що передбачає нବ¬явнiсть рефлективних механiзмiв наукової свiдомостi. Вiдбувся п嬬¬рехiд в аналiзi наукового пiзнання вiд суто типологiчного розгляду науки до так званого популяцiонiстського пiдходу, який розглядає у ролi суб'єкта пiзнання свiдомо дiючi науковi спiвтовариства та дослiдницькi групи.
Спрямованiсть критики Тулмiна проти використання поняття "на󬬬кова революцiя" не обмежила, а розширила поняттєве поле iсторичної школи фiлософiв науки. Суть його заперечень зводиться до двох п謬¬тань: " чи дiйсно була коли-небудь змiна у науцi настiльки рев¬люцiйною, як це доводив Кун?" та "якщо б його визначення застос¬вувались строго, чи можна було б взагалi знайти дiйснi приклади наукових революцiй?". [2. -с.175].
Потенцiйно цi питання були джерелом труднощiв для iсторичної школи, оскiльки "якби жодну теоретичну змiну в науцi не можна було б повнiстю визначити термiном Куна "наукова революцiя", то цей факт поставив би його у хитке положення"[2. -с.176]..Звичайно, вважає Тулмiн, з часом поступовi змiни у науковiй т嬬¬орiї, акумулюючись, можуть у сукупностi привести до настiльки гл謬¬боких результатiв, що ретроспективно їх слiд описати як "рев¬люцiйнi", тому не треба робити висновку, що у вiдсутнiсть явних, чiтких "революцiй" всi змiни у науцi, таким чином, були "нормаль¬¬¬ними" (у спецiальному значеннi термiну Куна).
Тодi виникає нове закономiрне питання: як можна було отримати такi революцiйнi наслiдки, якщо їх не спричинили ревоюцiї?
Такий висновок поставив Куна перед нелегким вибором, адже в ць¬¬¬ому випадку вiн змушений був повнiстю вiдмовитися вiд свого пояс¬¬¬нення "справжнiх" наукових ревоюцiй або модифiкувати його певнi частини з тiєю метою, щоб "первинне рiзке розмежування помiж "но𬬬мальною" та "революцiйною" змiною поступово стиралось" [2. -с.178].