Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях

Але i абсолютистська, i релятивiстська точки зору, виявляється, грунтуються на спiльному для них помилковому припущеннi, згiдно котрого "рацiональнiсть" має бути атрибутом якоїсь певної логiчної або мовної "системи"; вони вiдрiзняються лише тим, що помiщують вихiдний пункт рацiональностi, в одному випадку, - у iдеалiзовану абстрактну систему, а в другому - у яку-небудь дiйсно iснуючу, але довiльно обрану систему мовлення.

Тому Тулмiн вважає, що починати потрiбно "з усвiдомлення того, що рацiональнiсть - це атрибут не логiчної чи концептуальної сис¬¬¬теми як такої, а атрибут людських дiй чи iнiцiатив, у котрих ти쬬¬часово перетинаються окремi набори понять, особливо - тих проц嬬-дур, завдяки яким поняття, судження та формальнi системи, широко розповсюдженi у iнiцiативах, критикуються та змiнюються" [12. -с.68].

Проте, коли суб'єкт дослiдження звертається до вивчення пр¬цесiв концептуальних змiн, вихiдна дилема знову виникає на iст¬ричному рiвнi: виявляється, що тепер "ми змушенi вибирати мiж унiформiстським поясненням, яке припускає унiверсальну рел嬬¬вантнiсть єдиного набору рацiональних методiв, та революцiйним п¬ясненням, яке ставиться до концептуальних змiн як до послiдовностi радикальних переключень рацiонально неспiврозмiрних точок зору" [12. -с.71].

Але й цiєї другої дилеми також можна уникнути, вважає Тулмiн, якщо усвiдомити ще двi додаткових вiдмiнностi:

(1) вiдмiннiсть мiж теоретичними поняттями та принципами дବ¬ної дисциплiни, якi можуть, а можливо - й мiняються стрибк¬подiбно, i дисциплiнарними поняттями, з яких у даний час склବ¬дається дана дисциплiна i якi мiняються бiльш поступово;

(2) вiдмiннiсть мiж специфiчними теорiями якої-небудь дис¬¬¬циплiни, кожна з котрих має свою власну окрему сiм"ю або систему понять, та iнтелектуальним змiстом всього предмета, яке мiстить у собi мiнливу "популяцiю" понять i такi сiм"ї понять, котрi взагалi логiчно не залежать одна вiд одної.

На думку С.Тулмiна, розумiння у науцi, як правило, визначається вiдповiднiстю її тверджень визнаним i прийнятим у науковому спiвтовариствi стандартам або "матрицям". Те, що не вкладається у "матрицю" розумiння, вважається аномалiєю, усунення якої ("покрବ¬щення розумiння") виступає у ролi стимулу еволюцiї науки.

Рацiональнiсть наукового знання визначається його вiдповiднiстю наявним стандартам розумiння. Останнi змiнюються у плинi еволюцiї наукових теорiй, яка постає як безперервний вiдбiр концептуальних новинок. Самi теорiї можна розглядати не як логiчнi системи вис¬¬¬ловлювань, а як специфiчнi "популяцiї" понять. Ця бiологiчна анବ¬логiя вiдiграє iстотну роль у еволюцiйнiй епiстемологiї взагалi i у Тулмiна зокрема.Розвиток науки зображається Тулмiном також подiбно до бiологiчної еволюцiї. Науковi теорiї та традицiї, вважає вiн, вiдчувають вплив процесiв консервативного збереження (виживання) та iновацiй (мутацiй). "Мутацiї" стримуються факторами критики та самокритики ("природний" та "штучний" вiдбiр), тому помiтнi змiни наступають лише за певних умов, коли iнтелектуальне "середовище" дозволяє вижити тим популяцiям, котрi у найбiльшiй мiрi адаптувବ¬лися до нього. Найважливiшi змiни пов'язанi iз замiною самих "мат¬¬-риць" розумiння або найбiльш фундаментальних теоретичних стан¬¬¬дартiв.

Наука, з погляду Тулмiна, є принципово двоїстою: це сукупнiсть iнтелектуальних дисциплiн та професiйний iнститут. Тому механiзм еволюцiї концептуальних популяцiй полягає у їх взаємодiї з внутрiшньонауковими (iнтелектуальними) та позанауковими (соцiаль¬¬¬ними, економiчними тощо) факторами, що не вкладаються у лiнгвiстично-логiциську схему.

Поняття можуть "виживати" завдяки значностi свого внеску до покращення розумiння, своїм впливом на свiдомiсть. Проте, це може вiдбуватись i пiд впливом iнших дiй: наприклад, iдеологiчної пiдтримки чи економiчних прiоритетiв, соцiально-полiтичної ролi лiдерiв наукових шкiл або їх авторитету у науковому спiвтовବ¬риствi.

Внутрiшня (що може бути рацiонально реконструйованою) та зовнiшня (залежна вiд позанаукових чинникiв) iсторiї науки є взає¬¬¬модоповнюючими сторонами одного й того ж еволюцiйного процесу.

Але Тулмiн все ж таки пiдкреслює вирiшальну роль рацiональних факторiв. "Носiєм" наукової рацiональностi є представники "наук¬вої елiти", вiд котрих переважно залежить успiшнiсть "штучного" вiдбору та виведення нових продуктивних поняттєвих "популяцiй". Саме вони утворюють, що iменують сьогоднi "науковим дискурсом".