Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях
При цьому Фейєрабенд зазначає, що люди далекого минулого цiлком точно знали: спроба рацiоналiстичного дослiдження свiту має свої межi i дає неповне знання. Тому, слiд врахувати хоча б те, що є багато способiв буття у свiтi, кожний з яких має свої переваги i недолiки, i що всi вони потрiбнi для того, щоб зробити нас людьми в повному смислi цього слова i вирiшити проблеми нашого спiльного iснування в цьому свiтi.
На думку Фейєрабенда, усяка методологiя - навiть найбiльш об㬬¬рунтована - має свої межi. Найкращий спосiб довести це полягає у демонстрацiї границь i навiть iррацiональностi деяких правил, якi той чи iнший автор вважає фундаментальними. У випадку iндукцiї (в тому числi й при допомозi фальсифiкацiї) це означає демонстрацiю того, наскiльки добре можна пiдтримати розмiрковуваннями контрiндуктивну процедуру. Умова сумiсностi, згiдно якої новi гiпотези логiчно повиннi бути узгодженi з ранiше визнаними т嬬¬орiями, є нерозумною, оскiльки зберiгає старiшу, а не кращу т嬬¬орiю. Гiпотези, що суперечать пiдтвердженим теорiям, постачають нам новi свiдчення, що не можуть бути отриманi жодним iншим спос¬бом. Полiферацiя теорiй сприятливо впливає на науку, в той час як їх одноманiтнiсть послаблює її критичну силу. Окрiм того, одн¬манiтнiсть загрожує вiльному розвитковi iндивiда.
Фейєрабенд наполягає, що не iснує iдеї, якою б застарiлою та абсурдною вона не була, котра не здатна покращити наше пiзнання. Уся iсторiя мислення, на його думку, конденсується в науцi i вик¬ристовується для покращення кожної окремої теорiї. Так, зокрема, приклади з теорiєю Копернiка, атомною теорiєю, чаклунством, схiдною медициною показують, що навiть найбiльш передова i найбiльш мiцна теорiя не знаходиться в безпецi, що вона може бути модифiкована чи взагалi вiдкинута при допомозi поглядiв, котрi сବ¬мовпевнене невiгластво поспiшило вiдправити на "звалище iсторiї". Саме так сьогоднiшнє знання завтра може стати казкою, а найсмiшнiший мiф раптом перетвориться в наймiцнiшу складову науки.Жодна теорiя, вважає Фейєрабенд, нiколи не узгоджується зi всiма вiдомими у своїй галузi фактами, але не треба її сварити за це. Факти формуються попередньою iдеологiєю, i зiткнення теорiї з фактами може бути показником прогресу i першою спробою виявити принципи, що неявно мiстились в звичних поняттях спостереження. В якостi прикладу такої спроби вiн розглядає аргументи, що викорис¬¬¬тосувались арiстотелiками для спростування руху Землi. Сенс цiєї аргументацiї полягав у тому, що тiла, якi падають зверху вниз, йдуть по прямiй лiнiї перпендикулярно до земної поверхнi; i це вважалось неспростовним аргументом на користь нерухомостi Землi. Адже якщо б Земля мала добове обертання, то башта, з вершини якої дали впасти каменевi, перенесеться обертанням Землi, поки падає камiнь, "на багато сотень лiктiв на схiд", i на такiй вiдстанi вiд пiднiжжя башти камiнь мав би вдаритись об Землю. Цей аргумент включає в себе побутовi iнтерпретацiї iдеї здоровим глуздом, якi настiльки тiсно пов'язанi iз повсякденними спостереженнями, що не потрiбно спецiального зусилля для того, аби усвiдомити їх iсн󬬬вання i визначити їх змiст. Галiлей же видiляє несумiснi iз поб󬬬товим життям iнтерпретацiї i замiнює їх на iншi.
Новi Копернiанськi пояснення природи утворюють нову та висок¬абстрактну мову спостереження. Вони вводяться i маскуються таким чином, що помiтити дану змiну вельми важко (метод анамнезису). Цi iнтерпретацiї включають в себе як основоположення iдею вiдносностi всякого руху i закон кругової iнерцiї.
Наводячи такi приклади Фейєрабенд звертає увагу, що первиннi труднощi, викликанi змiною основоположень, у супереч пропозицiям К.Поппера, вирiшуються при допомозi гiпотез типу ad hoc, якi вик¬нують тут позитивну функцiю - дають новим теорiям необхiдний "вiдпочинок" вiд методологiчного примусу вже набутих попереднiм пiзнанням знань i вказують напрямок подальших дослiджень.
Разом з природними iнтерпретацiями Галiлей замiнював також i сприйняття, якi, мабуть, загрожували вченню Копернiка. Галiлей п¬годжувався, що такi сприйняття iснують, хвалив Копернiка за нехт󬬬вання ними i намагався усунути їх при допомозi телескопа. Однак, Галiлей не дає теоретичного обгрунтування, що телескоп дає iстинну картину неба, вiн вiрить цьому.
Початковi дослiди з телескопом також не давали такого обгрунт󬬬вання: спостереження неба при допомозi телескопа були невиразними, невизначеними i суперечили тому, що кожна людина могла бачити власними очами. А єдина на той час теорiя, яка могла вiдокремити телескопiчнi iлюзiї вiд справжнiх явищ, була спростована простою перевiркою.
Також, iснували деякi телескопiчнi явища, якi були явно к¬пернiканськими i якi Галiлей увiв виключно iдеологiчно в якостi незалежного свiдчення на користь вчення Копернiка. Однак, ситуацiя була такою, що одна спростована концепцiя - копернiканство - вик-ристовувала явища, що породжувались iншою спростованою концепцiєю - iдеєю про те, що телескопiчнi явища дають iстинне зображення н嬬¬ба. Тим самим Фейєрабенд доводить, що Галiлей iсторично перемiг завдяки своєму епiстолярному стилю та блискучiй технiцi переконан¬¬¬ня, завдяки тому, що писав iталiйською мовою, а не латиною, а тବ¬кож завдяки тому, що звертався до людей, якi палко протестували проти старих iдей та пов'язаних з ними канонiв навчання. Фактично дiї Копернiка були антинауковими, якщо аналiзувати їх з позицiй позитивiстського iдеалу науковостi.