Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях

Друге припущення полягає в тому, що висловлювання буде iстинним лише в тому випадку, якщо воно задовiльняє психологiчний критерiй "бути фактуальним", або "таким, що спостерiгається", тобто, якщо воно доводиться фактами. Лакатос вважає, що жодне фактуальне пол¬ження не може бути доведене експериментом. Вислолювання можуть б󬬬ти виведеними з iнших логiчним способом, але не можуть бути отр謬¬манi з фактiв. Це припущення Лакатос спростовує за допомогою логiки [Див.: 9. -с.65].

Що стосується критерiя демаркацiї, то, згiдно нього, тiльки тi теорiї є "науковими", котрi є фактуально спростовуються, тобто, теорiя "наукова" тодi, коли вона має емпiричний базис.

Наукова чеснiсть при цьому полягає у вiдкиданнi теорiї, якщо наявний експеримент, котрий їй суперечить. "Наука розвивається шляхом постiйного вiдкидання теорiй за допомогою "впертих фактiв', смiливих спекуляцiй"[9. -с.72].

Слiд вiдзначити, що догматичний фальсифiкацiонiзм приймає т嬬¬орiю лише в тому випадку, якщо вона спростовується скiнченним чис¬¬¬лом спостережень.

За Лакатосом, логiка наукового вiдкриття Поппера являє собою "сплав" двох рiзних позицiй:

- наївного "методологiчного фальсифiкацiонiзму", до якого Поппер прийшов у 50-тi роки i який справедливо крит謬¬кував Т.Кун;

- витонченого фальсифiкацiонiзму - це посилена позицiя Поппера, яку Кун, на думку Лакатоса, не зрозумiв (i розробляючи яку, Лакатос створив свою власну теорiю).

Методологiчний фальсифiкацiонiзм розглядається Лакатосом як вiдгалуження "революцiйного конвенцiоналiзму" ( Пуанкаре, Мiльо, Ле Руа).

Новою версiєю фальсифiкацiонiзму є фальсифiкацiонiзм витонч嬬¬ний. Тут вводиться новий критерiй демаркацiї: теорiя є "науковою" тiльки в тому випадку, якщо вона має пiдтверджений додатковий емпiричний змiст порiвняно з її попередницями (або суперницями), тобто - якщо тiльки вона веде до вiдкриття нових фактiв. Цю, заשּׁ-ропоновану ще Карнапом, версiю i опрацював Лакатос. Теорiя Т є фальсифiкованою, якщо i тiльки якщо запропонована iнша теорiя Т1 з слiдуючими характеристиками: 1) Т1 має додатковий емпiричний змiст у порiвняннi з Т, тобто вона прогнозує новi факти, якi є не鬬¬мовiрними у свiтлi Т чи забороненими останньою; 2) Т1 пояснює п¬переднiй успiх Т, тобто весь неспростований змiст Т є i в змiстi Т1; 3) деяка частина додаткового змiсту є пiдтвердженою.

За свiдченням I.Лакатоса, головна проблема, що цiкавила Попп嬬¬ра, - це розрiзнення наукових та ненаукових конструкцiй, рацiональних та нерацiональних змiн теорiї. Збереження теорiї за допомогою гiпотез, якi не задовiльняють певним вимогам, являє с¬бою її виродження. Такi недопущуванi гiпотези вiн i називає гiп¬тезами "ad hoc", "конвенцiоналiстськими хитруваннями".

Лакатос вважає, що слiд оцiнювати не окремi теорiї, а серiї т嬬¬орiй, що утворюють послiдовнiсть, разом з допомiжними гiпотезами, початковими умовами тощо.

Серiя теорiй є прогресивною (або утворює теоретично прогресивне зрушення проблеми), якщо кожна нова теорiя має деякий додатковий емпiричний змiст в порiвняннi з попереднiми, i прогнозує новi, н嬬¬очiкуванi факти. Тому теоретично прогресивна теорiя є водночас i емпiрично прогресивною.

Таким чином, оцiнка переноситься з окремих теорiй на серiю т嬬¬орiй. "Ми визнаємо теорiю у серiї фальсифiкованою, коли вона буде витiснена теорiєю iз змiстом, що бiльш високо пiдтверджується" [9. -с.125]. Тобто, виходить, що фальсифiкацiї не можуть бути ранiше, анiж виникне нова - краща - теорiя. А таке положення є вже iнша методологiчна позицiя, це - iсторизм.

У Лакатоса фальсифiкацiя набуває багатопланового характеру помiж конкуруючими теорiями, вона стає iсторичною.

Повертаючись до концепцiї Т.Куна слiд зазначити важливiсть змiстовного вiдкриття поняття "наукового спiвтовариства". Воно виступає у контекстi його теорiї як логiчний суб'єкт наукової дiяльностi. Вчений, згiдно Куна, може бути зрозумiлим як вчений тiльки за його належнiстю до наукового спiвтовариства, всi члени котрого дотримуються певної парадигми; остання ж, в свою чергу, характеризується сукупнiстю знань та особливостями пiдходу до вирiшення наукових проблем, прийнятих даним науковим спiвтоварист¬¬¬вом.Т.Кун, у свою чергу виявив, що основний урок, який мають винес¬¬¬ти фiлософсько-методологiчнi дослiдження з iсторiї, полягає в iдеї, що формування та розвиток наукового знання не є одноплощин¬¬¬ним лiнiйним процесом, як би iнтерпретували цю лiнiйнiсть - чи у виглядi накопичення фактiв та їх iндуктивного узагальнення, чи д嬬-дуктивного руху вниз вiд вихiдних положень до наслiдкiв. Тим самим заслуга Куна полягає, швидше, в тому, що вiн досить переконливо довiв той кардинальний факт, що формування i розвиток знання здiйснюється завжди у деякому просторi передумов. А визначення тବ¬кого простору в методологiчному дослiдженнi уможливлюється шляхом реконструкцiї основоположень без яких певна методологiчна та епiстемологiчна система неможлива.