Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях

Але Тулмiн зразу ж зауважує, що "це, проте, аж нiяк не означає, що повного нерозумiння взагалi нiколи не буває, тобто, це швидше означає, що воно стає реальною проблемою тiльки в тому випадку, коли ми розглядаємо розходження, котрi мiстять в собi межi мiж рiзними науковими дисциплiнами i, отже, у котрих перехрещуються цiлi i загальнотеоретичного, i специфiчно дисциплiнарного характ嬬¬ру"[2. -с.189].

Таким чином, за допомогою розрiзнення категорiй теоретичних та дисциплiнарних орiєнтацiй Тулмiн наголошує на одному з утруднень теорiї Куна з метою "запобiгти парадоксiв класичної революцiйної точки зору". Потiм вiн пiдводить кiнцевi пiдсумки i визначає другу вiдмiннiсть "(2) ... це вiдмiннiсть мiж "пропозицiональними сист嬬¬мами" та "концептуальними популяцiями". Розвиток аргументацiї Куна зовсiм не висвiтлює його, тому що воно демонструє зв'язок мiж уль¬¬¬трасистемними поясненнями наукової теорiї та ультрареволюцiйними поясненнями концептуальних змiн у науцi" [2.-с.186].

У зв'язку з цим Тулмiн вважає дуже важливим вмiння розрiзняти "логiчнiсть" пропозицiональних систем, скажiмо, у чистiй матемବ¬тицi, i "рацiональнiсть" концептуальних змiн у природничих науках чи де-небудь ще. Вiн пiдкреслює, що iнтелектуальному змiстовi на󬬬ки в цiлому повсякчас не вистачає одноманiтної структури, власт謬¬вої якому-небудь одиничному теоретичному розрахунковi, який заст¬совується у цiй науцi, а обговорення їх обидвох у рамках однiєї i тої ж термiнологiї призводить лише до лiнгвiстичної плутанини.

У деяких випадках можливо визначити змiст якоїсь конкретної т嬬¬орiї чи концептуальної системи у формi логiчної системи, "як це зробив Герц, коли вiн представив механiку у аксiоматичнiй формi" [2. -с.188]. Але навiть в подiбних випадках помилковим буде пр謬-пускати, що форма отриманої логiчної системи повнiстю охоплює на󬬬ковий змiст концептуальної системи, яку виражає. Систематичнiсть концептуальної системи не є формальною або синтаксичною, вона швидше являє собою систематичнiсть членiння семантичної областi, що залежить вiд свiдомостi та самоусвiдомлень.

Таким чином, iнтелектуальний змiст науки у цiлому можна предс¬¬¬тавити у строгiй "логiчнiй" формi лише при зовсiм виняткових ум¬вах. Бiльш типовою є ситуацiя, коли наука вмiщує у себе численнi спiвiснуючi, але логiчно незалежнi теорiї чи концептуальнi сист嬬¬ми, i "це буде цiлком науково".

Отже, можна дослiдити змiст природничої науки не як чiтку i послiдовну логiчну систему, а як "концептуальний агрегат або "п¬пуляцiю", у котрiй в бiльшостi випадкiв локалiзуються логiчно сис¬¬¬тематизованi дiльницi"[2. -с.178].

Якщо ж розглядати проблему наукової рацiональностi пiд таким кутом, вважає Тулмiн, то її можна сформулювати не у традицiях так званого лiнгвiстичного повороту. Адекватний аналiз "розумностi" вчених та "рацiональностi" наукових процедур вимагає, щоб були в謬¬веденi:

"(а) рiзноманiтнi неформальнi зв'язки мiж спiвiснуючими понят¬¬¬тями, пояснювальними процедурами та методами обробки i зображення, поширеними у рiзних науках;

(б) способи, за допомогою яких у кожнiй окремiй областi науки концептуальнi проблеми виникають i визнаються як такi;(в) природа тих рацiональних мiркувань, у свiтлi котрих у ро第¬витку науки вiдбувається модифiкацiя i/або змiна понять i методiв пояснення"[12. -с.42].

Отже, вкрай "революцiйна" точка зору зберiгає свою приваᬬ¬ливiсть лише в тому випадку, якщо "ми робимо подвiйну помилку" ¬¬¬тобто, прирiвнюємо "рацiональнiсть" до "логiчностi" i припускаємо, що наука в цiлому має ту ж саму логiчну послiдовнiсть, що й, для прикладу, евклiдова геометрiя чи н'ютонiвська механiка.

Що ж потрiбно зробити, щоб запобiгти цьому? Тулмiн вважає, що "єдино безпечним способом запобiгти такому висновку - одним ударом розбити i ультрасистемну, i ультрареволюцiйну точки зору. У випа䬬¬ку з наукою це означає усвiдомлення того, що рiзнi поняття наук¬вих дисциплiн пов'язанi мiж собою бiльш вiльно, анiж це припускବ¬ють фiлософи" [12.-с.56].

В основi iсторичного та культурного розмаїття людських iдей, стверджує Тулмiн, лежить потреба у безпристрасному вихiдному пунктi рацiональних суджень. На перший погляд здається, що цей пункт може бути забезпечений лише у абстрактних лiнгвiстично вивiрених логiчних термiнах, якi претендують на абсолютну i унiверсальну рацiональну владу над поняттями та судженнями у всiх областях.

Проте, у той момент, коли дослiдник виходить за межi чистой мବ¬тематики та формальної логiки, будь-яка спроба iдентифiкувати тବ¬кий вихiдний пункт стикається з проблемою "iсторичної релевант¬¬¬ностi", яка залишає йому лише очевидну альтернативу - вiдмовитися вiд цiєї спроби i прийняти iсторичний або культурний релятивiзм.