Сучасна зовнішньоторговельна політика України
Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:
політика вільної торгівлі;
політика протекціонізму.
Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.
Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.
1.2. Особливості здійснення зовнішньоторговельної політики держави на сучасному етапі
Зовнішня торгівля – перша і традиційна форма міжнародного економічного співробітництва, яка у більшості країн за вартісним обсягом обороту займає провідне місце серед інших форм співробітництва.
На зовнішньоторговельну складову глобалізаційних процесів активно впливають чинники, пов'язані з самою суттю сучасного процесу глобалізації.Це, насамперед, загострення міжнародної конкуренції, пов'язане з наближенням країн одна до одної внаслідок динамізму сучасного мобільного зв'язку, відносного здешевлення транспортних засобів та розвитку транснаціональних корпорацій, які завдяки кооперуванню дали істотний поштовх міжнародним зв'язкам [16, 143].
Глобалізація посилила вимоги до якості та конкурентноздатності продукції, що виробляється та експортується. Цьому ж сприяють впровадження технологічних новацій, поява нових сучасних форм розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, які ще вчора не мали місця.
Глобалізація, з її прагненням до зближення й уніфікації форм господарського управління, існуючих в окремих країнах, вдосконалила і самі методи протекціонізму, що проводилися національними державами. Останні все більше повинні зважувати нате, що форми і методи прихованого протекціонізму (а не лише явного, як це було в попередній період) зараз наштовхуються на опір держав-партнерів. За цих умов кожна держава повинна значною мірою враховувати не лише власні інтереси, а й інтереси своїх торгових партнерів, що обмежує маневр вітчизняних товаровиробників.
Зростаюча роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій, що може створити потенційну загрозу для повноцінного виконання державою управління, не може не накладати відбиток на процес державного регулювання зовнішньоторговельних відносин.
Зміцнення торговельно-економічних зв'язків засноване на використанні сучасних технологій, зарубіжних інвестицій, управлінського досвіду, створенні потужного експортного потенціалу, для чого глобалізація відкриває значні можливості.
Відкритість економіки, а водночас і її вразливість перед загрозами глобальної інтернаціоналізації ставить питання про те, що найбільш оптимальним заходом зведення до мінімуму негативних наслідків глобалізації і, навпаки – одержання від неї зиску є посиленням регіональної інтеграції із зацікавленими країнами. Доцільність цього демонструє досвід діяльності ЄС: посилення взаємозалежності національних економік в умовах міжнародного поділу праці на засадах спеціалізації і виробничого кооперування, розвиток торговельних відносин і посилення у їх структурі частки продукції внутрікоопераційного обігу призводить до одержання економічних вигод при блокуванні негативних наслідків. Тому, визначаючи конфліктність факторів, що впливають на формування національної безпеки окремих країн, слід враховувати баланс інтересів усіх рівнів системи світового господарства. Лише такий комплексний підхід до виявлення позитивних і негативних наслідків розвитку зовнішньоторговельних відносин у контексті національної економічної безпеки, що враховує й інтереси інших країн, може досягти формування єдиного простору [16, 143].
Використання можливостей цієї зовнішньоторговельної форми співробітництва, насамперед, залежить від того, чи прийнято вважати господарську систему тієї чи іншої країни системою з відкритою економікою. Основними критеріями такої системи є: