Сучасна зовнішньоторговельна політика України
Розділ 3. Шляхи удосконалення зовнішньоторговельної політики України
3.1. Розвиток співробітництва з СОТ
Формально процес приєднання до Генеральної угоди розпочався розглядом заяви України на засіданні Ради представників ГАТТ 17 грудня 1993 p.
Проте співробітництво з цією організацією було започатковане ще в лютому 1992 p., коли пройшли перші неофіційні консультації між представниками ГАТТ і України у Брюсселі. 14 липня 1992 p. Україна однією з перших республік колишнього СРСР одержала статус спостерігача при цій організації.
28 червня 1994 p. з метою ініціювання переговорів у рамках робочої комісії з питань розгляду заяви України щодо приєднання до ГАТТ був офіційно переданий меморандум про зовнішньоторговельний режим.
Перше засідання робочої комісії пройшло 27-28 лютого 1995 p. Його мета полягала у визначенні готовності України набути членства в системі ГАТТ/СОТ та розпочати двосторонні переговори з країнами – членами СОТ [37].
Друге засідання робочої комісії пройшло 11-12 грудня 1995 p. Мету засідання становило з'ясування подальших заходів у межах розгортання переговорного процесу щодо надання Україні доступу до ринків товарів, капіталів, послуг країн – членів СОТ і відповідно останнім – доступу до ринків України.
Головним завданням третього засідання робочої комісії, яке відбулося 24-25 червня 1996 p., стало вивчення комплексу питань щодо гарантованого взаємного доступу до товарних ринків, який має бути забезпечений шляхом переговорів про тарифні зобов'язання України на підставі Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 pp.
На четвертому засіданні робочої комісії 6-7 травня 1997 p. обговорювалися проект Митного кодексу України та зобов'язання України щодо державного субсидування АПК і приведення системи підтримки АПК у відповідність до вимог Угоди із сільського господарства СОТ.
На п'ятому засіданні робочої комісії 24-25 листопада 1997 p. основна увага приділялася системі державної підтримки АПК в Україні, вдосконаленню податкового законодавства, розвиткові системи стандартизації та сертифікації, санітарного та фітосанітарного контролю, проблемам у сфері захисту прав інтелектуальної власності.
В межах процесу приєднання України до системи ГАТТ/СОТ було визначено шляхи гармонізації українського законодавства відповідно до принципів, закріплених угодами Уругвайського раунду, створено комплексну систему митно-тарифного та нетарифного регулювання в Україні [37].
Законодавчі основи тарифного регулювання в Україні були закладені:
Законом України "Про Єдиний митний тариф України";
Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 p. "Про Єдиний митний тариф України";
Указом Президента України від 6 квітня 1996 p. "Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2005 pp. відповідно до системи ГАТТ/СОТ", яким визначені довгострокові орієнтири тарифної політики держави.
Закон України "Про Єдиний митний тариф України" базується на рекомендаціях та рішеннях ГАТТ і спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Цей закон установлює перелік митних ставок на товари та інші предмети, які ввозяться на територію України або вивозяться за її межі. Він визначає адвалерні, специфічні та комбіновані види мита, порядок розрахунку і сфери використання антидемпінгового та компенсаційного мита [34].
Згідно з Концепцією трансформації митного тарифу, середня ставка тарифу, яка на 1996 p. становила 18,6 % (30 % на сільськогосподарські та продовольчі товари груп 1-24 ТН ЗЕД і 16,8 % на промислові товари), у 2005 p. має скласти відповідно 8,65 % (19,4 % і 6,94 %). Для порівняння: у ЄС простий середній тариф для сільськогосподарської продукції зменшився за 1995-1997 pp. на 25 % і склав у 1997 p. 20,8 %. Середні тарифи на імпорт промислової продукції зменшилися з 6 % у 1995 p. до 4,9 % у 1997 p. унаслідок виконання угод Уругвайського раунду. Подальше зниження тарифів відповідно до угод Уругвайського раунду приведе до встановлення тарифів на промислову продукцію на рівні, що не перевищуватиме 3% [37].Як показує світова практика, ефективний рівень тарифного захисту коливається в межах 5-15 %. Перевищення цього рівня спричинює не зростання надходжень до державного бюджету, а їх скорочення. Більше того, надто високі ставки мита та податків на імпорт, часті їхні зміни не захищають національний ринок, а призводять до значного порушення умов конкуренції [34].