Сучасна зовнішньоторговельна політика України

Проблема дотримання практики політичних рішень є одним з найбільш небезпечних для України наслідків розширення Європейського Союзу, хоча з точки зору дослідницької аргументації, що використовується при науковому підході, подібна теза є не завжди прийнятною. У нашому ж випадку розуміння цієї проблеми може бути ключем до розуміння інших засадничих проблем, а відтак – вироблення стратегії мінімізації їх негативних наслідків.

Відсутність чітко окреслених критеріїв визначення успішності кроків України у реформуванні економіки – ще одна з проблематичних констант у відносинах з ЄС. Тема перспектив входження України до СОТ зараз подається Брюсселем у якості такого собі критерію, за яким, зокрема, Євросоюзом визначатиметься доцільність початку переговорів з Україною щодо утворення зони вільної торгівлі. Що ж до офіційного визначення критеріїв, то стаття 4 Угоди про партнерство і співробітництво, де, власне йдеться про можливість початку процесу утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, критеріїв за якими б визначався "прогрес України у реформуванні економіки", не наводить. Між тим, слід пам’ятати, що вже згаданa Болгарія до СОТ увійшла лише у грудні 1996 року, при цьому до Європейської Угоди про вільну торгівлю приєдналася ще у липні 1993 року, а чотирма місяцями раніше – уклала з ЄС Угоду про асоціацію. Що ж до Румунії, то членом СОТ вона стала у 1995 році, але й у цьому випадку приєднання країни до Європейської Угоди про вільну торгівлю та укладення з ЄС Угоди про асоціацію відбулося значно раніше вступу до СОТ [34].На тлі невизначеності перспектив інтеграції України до ЄС дедалі чіткіше постає перспектива залишення її прив’язаною до орієнтації у торгівельно-економічному співробітництві на колишні радянські республіки. Співробітництво (підтримання "господарських зв’язків") з останніми дуже часто протиставляється – й не без успіху – курсу на інтеграцію України з Європейським Союзом, оскільки не вимагає від України значного реформування економіки (торгівля у рамках СНД не базується на принципах СОТ), обов’язкового запровадження прозорих правил гри на ринку та кардинальних змін у законодавстві. Відсутність чіткого конкурентного начала у торгівлі товарами та послугами між колишніми радянськими республіками, переважання тактики ухвалення ad-hoc рішень, що вигідні правлячій еліті тієї чи іншої колишньої республіки, – усе це спонукує численні політичні сили всередині України дедалі голосніше опонувати курсу на інтеграцію до ЄС, а відтак – курсу радикальних економічних реформ.

Посилення економічних зв’язків між країнами СНД значною мірою диктується політичними інтересами їх владних еліт, що є продуктами радянської системи управління, за якої відсутність прозорості, усевладдя бюрократії та домінування інтересів держави над інтересами особистості призвели до формування "привілейованих" підприємств чи компаній, що безроздільно господарюють у своїх сферах. У цих же структурах представники правлячих еліт, як правило мають свою частку фінансового інтересу [34].

Замкнувшись на економічних зв’язках із колишніми республіками, Україна ризикує остаточно припинити скільки-небудь важливі економічні реформи, оскільки для підвищення конкурентноздатності національної економіки у кращому випадку не буде стимулу, а у гіршому – можливостей. Саме тому іншим потенційно небезпечним наслідком розширення ЄС на схід для України може стати поглиблення економічного розриву з новими країнами-членами, економічна маргіналізація України на тлі розвитку останніх та, як наслідок, у силу економічних та політичних причин надання пріоритету розвитку економічних зв’язків або навіть інтеграції з такими ж економічно відсталими країнами СНД, передусім – Російською Федерацією. Стратегічний курс Москви щодо розвитку взаємовідносин з країнами СНД, ухвалений 1995 року, у якому стратегічним інтересом РФ проголошується утвердження й закріплення економічної залежності країн СНД від Росії, ніхто не скасовував.

2.2. Аналіз стану зовнішньоторговельної політики України з країнами СНД

Головною особливістю відносин України з країнами – членами Співдружності незалежних держав є висока їх залежність від позаекономічних, суто політичних чинників. Разом з тим ціла сукупність економічних факторів визначає цей регіон як потенційно особливо важливий для розвитку українського господарства. Найвагоміші з них – історичні традиції взаємодії в межах єдиного народногосподарського комплексу, відносна близькість ринків збуту продукції, можливість обміну продукцією, що менш конкурентоспроможна в інших регіонах світу, залишки колишньої виробничої кооперації між підприємствами різних країн тощо. Але на шляху використання цих сприятливих передумов збереження й розгортання взаємовигідних економічних відносин дуже часто поставали і постають перешкоди політичного характеру, що найвиразніше виявлялися у відносинах між Україною та Росією.

Друга особливість відносин України з іншими країнами СНД пов'язана з повільним перебігом економічних реформ у цьому регіоні. Крім трьох прибалтійських республік, що рішуче відкинули різні варіанти участі в Співдружності й швидко адаптуються до європейських параметрів господарського розвитку, всі інші пострадянські держави або зберегли переважно директивну модель економіки (Туркменистан, Білорусь), або спромоглися лише на половинчасті, несистемні та суперечливі заходи щодо трансформації економічних основ суспільства. Внаслідок цього всі вони до останнього часу перебували в стані глибокої економічної кризи. Падіння валового внутрішнього продукту в більшості з них закінчилося лише в 1998-1999 рр., а в Україні та Молдові – аж у 2000 р. [37, 245].