Сучасна зовнішньоторговельна політика України
За сукупністю геополітичних факторів відносини України з СНД можна згрупувати таким чином:
відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах з Україною;
відносини з іншими членами Євразійського економічного співтовариства;
відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО.
2.3. Аналіз стану зовнішньоторговельної політики України з країнами ЄС
Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.
У 90-ті роки відбулися значні структурні зміни в зовнішній торгівлі України. Питома вага країн ЄС у період з 1994 до 2000 рр. зросла: в експорті України з 9,0 % до 16,2 %, в імпорті – з 13,3 % до 20,6 %. Разом з тим ці показники були значно меншими, ніж у середньому по СНД (обидва показники – понад 26 %) [37, 236].
Основними торговельними партнерами України серед країн ЄС у 90-ті роки були Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Іспанія, найменші обсяги торгівлі зафіксовано з Люксембургом, Бельгією, Швецією. При цьому характерною рисою експорту України в ЄС була його надмірна концентрація до двох країн – Німеччини та Італії (59 % у 2000 р.). Від'ємне сальдо торгівлі України з ЄС постійно зростало – з 502,20 млн. дол. США в 1994 р. до 1881,13 млн. дол. США в 1997 р. Лише 1998 р. воно скоротилося до 1199.26 млн. дол. США, а у 2000 р. склало 526,8 млн. дол. США [37, 237].
Зрушення в товарній структурі торгівлі України з СС були незначними: в імпорті переважали машини та обладнання, в експорті – хімічні продукти та інші товари з низьким рівнем доданої вартості. Так, в останні роки на продукцію чорної металургії припадало 15-20 % сукупного експорту України до ЄС, на текстиль, мінеральні та інші продукти – 58-64 %, тоді як на машини та устаткування – лише 6-8 %. Причому питома вага останньої товарної групи має стійку тенденцію до зниження [37, 237].
Збільшенню експорту з України в ЄС та позитивним зрушенням у його структурі перешкоджають повільні структурні зміни в національній економіці, "тінізація" зовнішньої торгівлі, невисокий рівень конкурентоспроможності українських товарів, наявність обмежень із боку ЄС у "чутливих" галузях (чорна металургія, легка промисловість, сільське господарство).
Таким чином, товарний обмін між Україною і ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що суттєво зменшує матеріальну базу реальної економічної інтеграції.
Незначні від потенційних можливостей розміри і однобічна спрямованість зовнішньоторговельних зв'язків, низька конкурентноздатність продукції ряду галузей – металургії, хімічної і деяких видів харчової промисловості. Їх висока енергомісткість, переважно сировинна спрямованість експорту, значна доля в українському експорті товарів з низьким рівнем переробки, що виснажує ресурсну базу країни, скорочення частки експортної продукції обробної промисловості, нераціональність товарної структури імпорту, 40% якої припадає на енергоносії, деформована географічна структура експорту та імпорту – все це є показником кризових явищ, що поки не зжиті остаточно. Україна експортує стратегічну сировину (деревину та вироби з неї, неблагородні метали та вироби з них тощо), водночас імпортуючи товари, які здатна виробляти сама на конкурентоспроможному рівні (оптичні прилади та апарати, фотографічні та ін.). Незважаючи на те, що Україною досягнуто в цілому позитивного сальдо в експортно-імпортних операціях, все ж таки їх структура суперечить національним пріоритетам і не дозволяє вирішувати завдання швидкої інтеграції у світову економічну систему [16].
Прискорений розвиток економіки України пов'язаний з розвитком експорту продукції обробної промисловості, наукоємних та високотехнологічних виробництв, з розгортанням виробничої кооперації з розвинутими країнами світу. Регулювання зовнішньоекономічних відносин може забезпечити участь у глобалізаційних процесах сучасності лише у разі підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробів, створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього виробництва, залучення іноземних інвестицій, активній співпраці з ЄС, СНД та міжнародними організаціями.Аналіз географічної структури та динаміки зовнішньоторговельних зв'язків України з ЄС (додаток 2) свідчить про те, що не дивлячись на деяку активізацію цих зв'язків, вони за своїм обсягом є незначними, при цьому більш як половина всіх зовнішньоторговельних потоків з європейськими країнами припадає лише на дві з них – Німеччину та Італію.