Сучасна зовнішньоторговельна політика України

У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики – як протекціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в "чистому вигляді" вони практично ніколи не використовуються. Проте можна дуже грубо сформулювати причини, які визначають позицію держави в проведенні тієї чи іншої політики, тобто які впливають на вирішення питання "протекціонізм чи свобода торгівлі?"

Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної країни чи її окремі галузі були не достатньо конкурентноздатні на світовому ринку, а тому потребували допомоги держави, яка й створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торгово-політичних засобів.

Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху товарів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі [30, 110].

І все-таки, як свідчить історія, до останнього часу основним напрямком зовнішньоекономічної політики був протекціонізм. Вільна торгівля була усього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.Утворення великих монополістичних об'єднань (концернів, трестів і т.д.) призвело до серйозних змін у політиці протекціонізму, які проявились у появі нового його напрямку, так званого надпротекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що якщо на домонополістичній стадії протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабших, неконкурентоспроможних галузей економіки, то монополістичний надпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб економіки, які знаходяться під посиленим захистом сектору, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, спираючись на який вести наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витіснення конкурентів. У зв'язку з цим такого роду політика одержала також назву наступального або агресивного надпротекціонізму.

В зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика – це складна система, що формується під впливом національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково-технічної революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок триваючі зараз у світі інтеграційні процеси, що роблять величезний вплив на формування сучасної зовнішньоторговельної політики. У результаті діяльності інтеграційних угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка отримала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не беруть участь. Найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок) [30, 111].

Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою цілого ряду контролюючих засобів, які регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні зв'язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.

У складному комплексі торгово-політичних методів в останні роки проглядається тенденція до розширення форм державного регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою засобів, які впливають на функціонування внутрішньої економіки. Внутрішні економічні й адміністративні важелі використовуються все ширше з метою регулювання ввезення і вивезення і таким чином доповнюють традиційні методи прикордонного контролю.

Таким чином, для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.