Загальна хірургічна інфекція — сепсис

Залежно від виду збудника сепсис поділяють на стафілококовий, стрепто¬коковий, пневмококовий, менінгоко¬ковий, колі-формний (ешерихія колі, протеус вульгаріс, клебсієла і інші мікроби цієї групи), псевдомонадний, або синьогнійний, сепсис клостриді-альний, анаеробний неклостридіальний (неспоротворний) та ін. Сепсис, спри¬чинений мікроорганізмами, які забарв¬люються за Грамом, називається грам-позитивним (стафілококовий, стрепто¬коковий тощо), а мікроорганізмами, які не забарвлюються за Грамом, — грамнегативним (колі-формний, псев¬домонадний, менінгококовий, анае¬робний, бактероїдний тощо). За наяв¬ністю чи відсутністю видимого джере¬ла інфекції сепсис ділять на первинний, або криптогенний (буває рідко), та вто¬ринний, або такий, що ускладнює ви¬диме джерело інфекції (основний).

За локалізацією першоджерела роз¬різняють акушерсько-гінекологічний, отогенний, урологічний, стоматоген-ний, хірургічний та терапевтичний сеп¬сис тощо.

За характером джерела виділяють ра¬новий (у тому числі післяопераційний та ін'єкційний ангіогенний), опіковий, пупковий та пов'язаний з інфекційни¬ми захворюваннями різних органів та систем (остеомієліт, артрит, карбун¬кул, пієлонефрит, абсцес легень тощо).

За розвитком у часі виділяють ран¬ній сепсис (у перші 2 тиж) та пізній (через 2 тиж і більше).

За перебігом сепсис буває блиска¬вичним, гострим, підгострим та хроніч¬ним. Спостерігаються переважно гос¬трий та хронічний сепсис. Інші форми бувають рідше. Коли говориться про сепсис без уточнення, завжди мається на увазі гострий процес.

Блискавичний сепсис розвивається протягом однієї доби (навіть кількох годин), іноді після незначних пошкод¬жень. Звичайно він закінчується смер¬тю на другу-третю добу. Він спосте¬рігається переважно у людей з поруше¬ною загальною та специфічною реактив-ністю, а його збудником буває голов¬ним чином стрептокок.

Хронічний сепсис має переважно одонтогенне, тонзилогенне, кардіо-генне, рідше — урологічне або крипто-гснне походження і спричинюється ста¬філококом або стрептококом чи їх асо¬ціацією з неклостридіальними анаеро¬бами та фузоспірилами.

Деякі автори виділяють рецидивую-чий сепсис, який фактично є хроніч¬ним процесом із загостреннями. Треба зазначити, що іноземні вчені не про¬водять чіткої межі між місцевою та за¬гальною інфекцією — сепсисом. Вони вважають всі форми хірургічної гнійної інфекції проявами сепсису, а гнійні ускладнення ран — септичними усклад¬неннями.

Патогенез сепсису складний і до кінця ще не з'ясований. Його треба розглядати як процес складної взаємодії двох головних чинників — патогенних мікробів з макроорганізмом (з ураху¬ванням особливостей останнього, ста¬ну його опірності мікробній агресії, імунологічної реактивності). При цьо¬му зазначена взаємодія повинна роз¬глядатись у площині порушення балан¬су між згаданими чинниками, насам¬перед на користь мікробів. Таке пору¬шення балансу може бути наслідком як масивної та тривало діючої інвазії ви-соковірулентної мікрофлори в організм з нормальним станом імунологічної ре¬активності, так і незначної мікробної інвазії в організм з різко зміненим на¬бутим чи природженим імунітетом. Тому недооцінка кожного з цих чин¬ників, як і гіперболізація якогось з них, є шкідливою для лікування та профі¬лактики цього небезпечного захворю¬вання. Звичайно, в наш час, коли дав¬но відомі збудники інфекції, зокрема хірургічної, є ефективні антимікробні засоби, досягнутий високий рівень, принаймні в промислове розвинутих країнах, санітарії та гігієни (в побуті і на виробництві), логічно було б ви¬словити припущення про зменшення частоти екзогенної (з повітря, води, землі, шкіри, навколишніх предметів тощо) масивної інвазії патогенних мікроорганізмів у внутрішнє середови¬ще людини. Мабуть, таке міркування і було причиною того, що був не так дав¬но час, зокрема в повоєнні роки, коли роль мікробів дещо недооцінювалась і реактивності організму, його імунітету відводилась виняткова роль. Але всі ці припущення не виправдались з бага¬тьох причин. Досить назвати лише го¬ловні з них, а саме:

а) поява дуже вірулентних і нечут¬ливих до багатьох сучасних антибіотиків та інших лікувальних засобів штамів патогенних мікробів;

б) розвиток хірургії з її новітніми складними, як інвазивними, так і не-інвазивними, методами дослідження та лікування, які сприяють проникненню патогенної мікрофлори безпосередньо в судинне русло; збільшення числа опе¬рацій у людей похилого віку та трива¬лості хірургічних втручань;

в) різке погіршення екології на пла¬неті з її негативним впливом на стан здоров'я людини.У патогенезі сепсису, крім масив¬ності та вірулентності мікрофлори, важ¬ливу роль відіграють анатомо-фізіо-логічні особливості первинного осеред¬ку (вхідних воріт), особливості неспе¬цифічної та специфічної реактивності організму, а також багато інших місце¬вих та загальних чинників (захворюван¬ня, вік тощо). Свідченням ролі масив¬ності інвазії мікрофлори в організм у патогенезі сепсису є розвиток останньо¬го переважно при великих та тривало існуючих осередках місцевої інфекції, інвазивних дослідженнях та інтенсивній інфузійній терапії з порушенням асеп¬тики чи прямому надходженню її в су-динне русло (кровообіг).