Історія хвороби: цукровий діабет ІІ типу

І – поверхнева виразка без клінічних проявів інфікування в місцях найбільшого тиснення підошовної поверхні стопи або пальців.

ІІ – більш глибока виразка, часто з целюлітом, без ураження кістки.

ІІІ – глибока виразка з нагноєнням і ураженням кісткової тканини чи з формуванням абсцесу.

IV – обмежена гангрена.

V – гангрена всієї ноги – при оклюзії магістральних судин.В хворого спостерігалась гіпеглікемія, ослаблення пульсу на артеріях стопи, втрата чутливості та ішемічний некроз пальців стопи з приєднанням анаеробного целюліту. Ці дані повністю підтверджують уявлення про етіопатогенез “синдрому стопи діабетика”.

ЛІКУВАННЯ

Консервативне патогенетичне лікування полягає в оптимальній компенсації цукрового діабету – дотримання дієти, призначення гіпоглікемічних засобів або інсуліну. Основними правилами дієтотерапії є зниження калорійності їжі та дробне харчування ( 5-6 разів на день ). Фармакотерапія ІНЦД : оральні гіпоглікемічні засоби, інсулінотерапія.

При синдромі стопи діабетика призначають препарати, які діють на різні ланки її патогенезу. Адреноблокатори застосовують в зв’язку з підвищеним виділенням катехоламінів, також – гангліоблокатори і периферичні спазмолітики. Результуюче розширення судин призводить до покращення кровотоку. Застосування антикоагулянтів пов’язане з ураженням стінки судин і підвищеним зсіданням крові. Гіпоксія тканин зумовлює необхідність використання засобів, що покращують засвоєння кисню в периферичних тканинах ( солкосерил ). Показана гіпербарична оксигенація, лікування в керованому абактеріальному середовищі.

Вітамінотерапія сприяє укріпленню стінки судин, кращому загоєнню ран та виразок. Нікотинова кислота, зокрема, має судиннорозширюючу і гіполіпідемічну дію.

Якщо розвивається важка інтоксикація при гангрені, показане введення дезінтоксикаційних кровозамінників.

Антибіотикотерапія проводиться з врахуванням даних бактеріологічного дослідження виділень з рани та даних антибіотикограми. Зокрема, при розвитку анаеробної неклостридіальної інфекції препаратами вибору є лінкоміцини, цефалоспорини, метронідазол.

Місцеве лікування рани залежить від фази її загоєння. Так, в першій фазі показані протеолітичні ферменти і мазі ( не на жировій основі ), які сприяють очищенню рани. В другій – мазі і фізіотерапевтичні процедури для кращого розвитку грануляцій, в третій – фізіотерапевтичні процедури, масаж.

Хірургічне лікування проводиться при неефективності консервативного і полягає у виконанні ампутації ураженої ділянки стопи з врахуванням її анатомо-топографічних особливостей, зокрема розміщення і втягнення в гнійний процес сухожилків та їх піхов, а також функціональної спроможності культі. Шви бажано не накладати, в зв’язку з сповільненими імунними реакціями, щоб не створювати сприятливих умов для розвитку або рецидиву анаеробної флегмони. Після грануляції проверхні рани виконується аутодермопластика.

ЛІКУВАННЯ ДАНОГО ХВОРОГО

Фармакотерапія:

1. Rp.: Manilili 0.005

D.t.d.N. 50 in tab.

S. По ½таблетки 1 раз на день перед сніданком.