Паразитарні (інвазійні) хвороби тварин
Діагностика. У лабораторії досліджують кал методом послідовного промивання, враховують клінічні ознаки. Гостру форму фасціольозу діагностують лише методом із застосуванням гельмінтологічного розтину печінки.
Лікування. Антгельмінтики використовуються в суворій відповідності з настановою. При гострій формі фасціольозу застосовують: ацемідофен — індивідуально через рот не змінюючи режиму годівлі в дозі 200 мг/кг. Ефективними є також за гострого і хронічного перебігу хвороби препарати ацетвікол, урсовермін (рафоксанід). Суспензія фазинексу вводиться через рот одноразово (вівцям у вигляді 5%-ної суспензії дозою 1 мл/5кг, для великої рогатої худоби — 6 мл/50кг 10%-ної суспензії). Препарат не протипоказаний вагітним, ослабленим і сильно інвазованим тваринам. Політрем згодовують з комбікормом після ретельного змішування з ним, краще індивідуально в дозах: вівцям і козам — 0,14 г, великій рогатій худобі — 0,2 г на 1кг маси тіла. Клозантел (фасковерм) вводиться внутрішньом?язово чи підшкірно дозою 1 мл на 20кг маси тіла. Рекомендується застосовувати довенікс, заніл, рафоксанід, івомек плюс.
Профілактика. Профілактичну дегельмінтизацію необхідно проводити восени, через 1-3 місяці після переведення тварин на стійлове утримання. Корів дегельмінтізують у сухостійний період, лактуючих — лише при загрозі загибелі. З метою знищення проміжних живителів проводять меліоративні роботи та обробку біотопів сульфатом міді (1:5000; 2г/1м2 ) або сечовиною (10г/1м3 води). У неблагополучних господарствах рекомендується змінювати пасовища кожні 2 місяці, при неможливості — один раз у серпні слід пам’ятати, що в сіні адолескарії зберігаються до 5-6 місяців.
Цистіцеркози — інвазійні хвороби тварин і людей, які викликаються стьожковими гельмінтами у личинкових стадіях (цистицерками) .
Цистицерки (фіни) — міхурі розміром з горошину. Розвиваються у м’язах тулуба, серці, очах проміжних живителів, якими є свині (Cysticercus cellulosae) та велика рогата худоба (Cysticercus bovis). Тварини заражаються при поїданні яєць (онкосфер), які виділяються з членниками (проглотидами) ціп’яків, що паразитують у тонких кишках людей.Джерелом другої групи цистицерків є м’ясоїдні (собаки, вовки, лисиці тощо), у яких в кишечнику паразитують стьожаки. Виділені з калом членики містять тисячі яєць, при поїданні яких у проміжних живителів (тварини, людина) формуються личинкові стадії гельмінта (міхурі). Серед них найбільш поширеними є: тонкошийний цистицерк (Cysticercus taenuicollis) — міхур розміром з куряче яйце, який розташовується на брижі, сальнику тварин та людини; пізіформний цистицерк (Cysticercus pisiformis) — невеликих розмірів міхурці (з горошинку), розташовуються на брижі, сальнику, шлунку, печінці кролів, зайців, мають вигляд грона винограду.
Клінічні ознаки не характерні й залежать від локалізації міхурів.
Діагноз встановлюється при огляді туш м’яса забитих тварин. У дефінітивних живителів гельмінтів (людина, собака тощо) хворобу виявляють за наявністю фрагментів цестод (члеників) у виділених фекаліях.
Способи лікування тварин, інвазованих личинками гельмінтів, не розроблено. Для дегельмінтизації тварин, уражених статевозрілими паразитами, застосовуються празиквантел (дронцит, азинокс) в дозі 5 мг/кг, дронтал (дронцит+пірантел), дронтал плюс (дронцит+фебантел+пірантел), які задаються внутрішньо індивідуально, або лопатол (100 мг/кг одноразово), повторне введення через 48 години. Фенасал згодовується одноразово в дозі 0,1 г/кг, індивідуально.
Профілактика. Органи, уражені цистицерками, підлягають надійній утилізації.
Люди заражаються ціп’яками (солітерами) при поїданні погано провареної свинини та яловичини, тому важливе значення має експертиза туш м’яса для виявлення фін (цистицерків).
Диктіокаульоз спричиняється круглими паразитичними червами. Збудники: у овець — Dictyocaulus filaria, у великої рогатої худоби — D. Viviparus. Це — білі ниткоподібні нематоди до 10 см завдовжки. Паразитують у бронхах і трахеї. Захворювання досить поширене в Україні. Джерело інвазії — дорослі тварини — носії інвазії диктиокаулюсів, які виділяють личинок паразитів з калом. Зараження тварин відбувається на пасовищі при поїданні личинок гельмінтів з травою.
Клінічні ознаки. Перші випадки захворювання реєструються через 1-1,5 місяця після виходу тварин на пасовище. Личинки диктіокаулюсів із кишкового каналу заносяться кров’ю в легені, де формуються статевозрілі гельмінти. Хвороба супроводжується бронхітами та бронхопневмоніями, проявами яких є кашель, витікання з носа, утруднене дихання, хрипи в легенях. Із розвитком хвороби тварини худнуть, з’являються набряки в ділянці підгруддя, повік. Хвороба може тривати тижні і місяці.