Психологічні аспекти лікування
Під час опитування хворих навідні запитання ефективніші, ніж прямі. Однак, коли розмова лікаря торкається психологічних проблем, то доцільні прямі відкриті запитання, тому що батьки рідко починають говорити на такі теми самі, навіть якщо лікар надає їм можливість, ставлячи навідні запитання.
Нарешті, лікарю доведеться з'ясувати, чи пов'язана основна скарга із справжньою причиною звернення. Скарга ця може слугувати нібито "вхідним квитком" для лікування, що дозволяє батькам приховати дійсну причину свого звернення, яку вони не вважають "поважною". Лікарю треба створити атмосферу, яка дозволить батькам висловити йому свої тривоги й побоювання. Для полегшення розмови лікар може задавати відповідно до ситуації запитання: "Чи мають місце у Марії інші розлади, про які ви б хотіли повідомити мені? Яку допомогу ви сподівались отримати, коли сьогодні йшли сюди? Можливо, ви хочете поговорити зі мною про інших дітей або про свого чоловіка?".
Розмова з дитиною. Діти віком 5 років і старші під час складання історії хвороби можуть суттєво доповнити точніше, ніж батьки, описати симптоми, що мають місце, і своє ставлення до них. Інколи лікар може уточнити отримані ним відомості, опитавши дитину без батьків. Звичайно, ліпше починати опитування з обговорення цікавих, "не страхітливих" речей (наприклад, як пройшли заняття у школі, яка красива футболка на ній). Бажано вести розмову невимушене, лагідно, проявляючи зацікавленість до дитини.
Після цього навідними запитаннями, які сформульовані просто і зрозуміло, лікар зробить спробу з'ясувати у дитини, що саме її турбує:
"Твоя мама розповідала мені, що у тебе дуже болить живіт.
Розкажи мені про це сам (сама), опиши біль.
Чи часто прогулюєш заняття у школі?
Що може полегшити біль?
Як на твою думку, — що його спричинює?"
Запитання можна ставити і для з'ясування суб'єктивної оцінки дитиною її власних симптомів:
"Покажи пальчиком, де дійсно болить. Цей біль тупий або нагадує укол голкою?
Біль завжди в одному місці чи перемішується?
Від болю у тебе з'являється блювання?".
Розмова з підлітками. Дорослі, які розмовляють з підлітками, часто відчувають труднощі й розчарування, тому що відповіді підлітків часто можуть бути брутальними й небагатослівними. Однак це не завжди так. Підлітки, як і більшість людей, ставляться дружелюбно до всіх, хто проявляє щирий інтерес до них не як до окремого "випадку", а як до особистості. І якщо лікар хоче, щоб розмова виявилась ефективною, цей інтерес необхідно проявити з самого початку. Підлітки здатні до відкритості, коли опитування торкається їх самих, а не їхніх проблем. Через це ліпше починати опитування підлітка невимушеною розмовою про його друзів, школу, захоплення, сім'ю.
Підлітки звертаються до лікаря за своєю ініціативою або за порадою батьків. Вони можуть прийти самостійно або з ким-небудь із батьків. У такому випадку батькам і підліткам необхідно пояснити, що у наданні медичної допомоги підліткам потрібна певна конфіденційність. Лікарю необхідно поговорити з ним наодинці, після того як він опитав батьків. Конфіденційність грунтується не на "збереженні таємниці", а на взаємній повазі. Якщо виникла необхідність заради самого підлітка або третьої особи поділитися конфіденційною інформацією, то підліток повинен знати про це.
Деякі засоби, які сприяють налагодженню розмови з дорослими хворими, неприйнятні у спілкуванні з підлітками. Так, під час опитування підлітків з іще не сформованою розумовою сферою необхідно уникати рефлексії, тому що вона вимагає відповідних навичок мислення, якими підлітки ще не володіють. До мовчання як засобу, що спонукає хворого говорити, вдаватися не слід, бо у підлітків немає достатньої впевненості у собі, щоб реагувати на таку форму заохочення. Конфронтація (протиставлення) може викликати у підлітка занепокоєння і небажання говорити; так само як питання, що торкаються сфери почуттів підлітка, тому розмова на цю тему з дорослими дається йому з великими труднощами.