Психологічні аспекти лікування
Клініцист М. В. Чорногоруцький говорив: "Кожний лікар, щоб з успіхом виконувати свої високі і почесні обов'язки, повинен якоюсь мірою бути і психологом, і психотерапевтом".
Лікар повинен знати основи медичної психології: закономірності психологічних процесів людини в умовах патології, уміти визначати роль психіки у виникненні і перебігу хвороби, володіти методами психологічного дослідження особистості хворого, а також засобами психогігієни і психотерапії.
Лікар повинен уміти встановлювати вплив природного і суспільного середовища на формування проявів захворювань у людини, виявляти психічні резерви людини і людських колективів у запобіганні захворюванням і зміцненні здоров'я, вирішувати питання психічної та фізіологічної взаємодії на період захворювання.
Оволодівши основами медичної психології, лікар повинен враховувати структуру особистості хворої людини, яка є сукупністю соціальне детермінованих елементів. Але соціальна детермінація особистості завжди пов'язана з біологічно зумовленими властивостями, які визначаються конституцією людини, її статтю та віком. До соціальних рис особистості належать погляди, духовні потреби, інтереси, навички, звичаї, до біологічних — конституція, біологічні потреби, темперамент, інстинкти, здібності.
Функція лікаря як психолога полягає не тільки у діагностиці (визначення "профілю") особистості, що особливо важливо у динаміці її змін у процесі ліку-вально-діагностичної роботи, але і безпосередньо саме у процесі лікування.
Лікування необхідно розуміти як сукупність соматичних і психічних впливів на людину.
Лікування — це керування психологічними процесами організму людини. Навіть вплив ліків на організм не є винятковим. Лікування передбачає елементи психотерапії, тому що під час будь-якого захворювання лікар повинен враховувати розмаїття духовного світу хворого, його стан, психіку, моральне обличчя, індивідуальні риси і особливості конкретного пацієнта як індивіда.
У системі "лікар — хворий" взаємодія суб'єктивного і об'єктивного досить складна.
За хворобливого стану часто порушується взаємодія біологічного і соціального, може виникнути тимчасова перевага біологічного чинника, пригнічення соціального, морального. І тому лікар не повинен нехтувати значенням біологічних закономірностей і ступенем їхнього впливу на поведінку хворого. У той же час він зобов'язаний розглядати хворого як особистість, яка і у хворобливому стані залишається соціальною сутністю.
Успіх лікування у кожному конкретному випадку залежить від того, наскільки лікар може застосувати до даного хворого свої знання, завоювати його довіру і знайти методи терапії, які б відповідали індивідуальним особливостям цього хворого. Тому принцип індивідуального підходу до хворих носить характер морального імперативу внаслідок його великої значущості для медичної практики.
Загальні наукові знання лікаря, як і його моральне обличчя у цілому, становлять високу цінність лише тоді, коли вони можуть бути застосовані з найбільшою користю у кожному конкретному випадку, коли із загального обсягу знань і професійних навичок лікар уміло виділяє ті, які відповідають своєрідній біологічній, психологічній і особистісній структурі конкретного хворого. Вміння бачити всю індивідуальність загалом — найважливіша етична вимога до лікаря будь-якого фаху, основа його лікарською мистецтва.
Під час контакту з хворим лікар отримує важливу інформацію двома каналами; вербальним (розповідь хворого) і невербальним (різні зовнішні прояви внутрішнього стану — міміка, поведінка тощо).
Одночасно, за допомогою цих самих каналів, отримує інформацію про лікаря і пацієнт. Через це лікар повинен враховувати всі нюанси своєї поведінки: слова, жести, інформативність мови, манеру звертання, поводження з хворим.
До невербальних засобів спілкування відносять і особливості емоційного контакту. Безсумнівно, емоції як суб'єктивні переживання супроводжують усі психічні процеси і відображають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе. Емоції — один із найважливіших механізмів мобілізації та інтеграції різних ресурсів організму до дії — відіграють істотну роль у спілкуванні.