Психологічні аспекти лікування
Незвична поведінка і безладна розповідь про хворобу. Іноді лікар може відчувати себе незадоволеним і розчарованим контактом із хворим. Він докладно записує відповіді хворого на поставлені запитання, а історія хвороби може виявитися розпливчастою й незрозумілою; думки, що викладено у ній, не мають цілісності, мова "важка". Навіть якщо лікар старанно формулює свої запитання, йому не вдається отримати на них точні відповіді. Симптоми можуть бути описані у пишномовних виразах: "моїм нігтям важко" або "мій шлунок звивається, мов змія". Така Розповідь повинна насторожити лікаря. Він може запідозрити можливе психічне захворювання, наприклад Шизофренію. Відповіді хворого на другорядні запитання допоможуть лікарю отримати більше інформації про незвичні симптоми. У процесі опитування лікарю слід приділити увагу також оцінці психічного стану хворого, зокрема, його настрою, мисленню, сприйняттю.
Багато хворих на психоз можуть більш або менш успішно адаптуватися в суспільстві. Вони часто відкрито інформують лікаря про свій діагноз, симптоми, перебування в клініці і медикаменти, які вживають. Лікар повинен їх опитувати без хвилювання та зайвої багатослівності.
У деяких хворих, які страждають на делірій або деменцію, порушена розумова функція. Такі хворі описують свої симптоми розпливчасто й непослідовно і не в змозі розповісти, як і що з ними трапилось. Вони звичайно неуважні до запитань лікаря і відповідають нерішуче. Інколи такі хворі можуть фантазувати, тобто повідомляти частково надумані відомості, щоб не показати прогалини в пам'яті. Якщо лікар запідозрив порушення когнітивної діяльності (наприклад, деменцію), то йому не треба витрачати багато часу на з'ясування деталей. Натомість необхідно спрямувати свою увагу па оцінювання психічного етапу хворого, перевіряючи, зокрема, рівень свідомості, здатність орієнтуватися, пам'ять. Лікар може під час опитування обережно використати вихідні запитання: "Коли востаннє ви були у лікаря? Давайте подивимось, як давно це було?"; "Ви проживаєте зараз за адресою . , а ваш номер телефону?". Правильність відповідей можна перевірити в історії хвороби (якщо, звичайно, там вказані точні відомості).
Хворі з обмеженим інтелектом. Хворі з помірно обмеженим інтелектом зазвичай можуть повідомити лікарю правильні відомості для історії хвороби. Лікар може не помітити дійсного стану й дати хворому інструкції, які він не здатний навіть зрозуміти. Якщо лікар запідозрив такі порушення, то необхідно особливу увагу приділити питанню навчання хворого. Як довго він ходив до школи, чому покинув навчання, як вчився, чи відвідував якісь курси? Непомітно лікар переходить до з'ясування психічного стану: здатність правильно рахувати, словниковий запас, загальна обізнаність й абстрактне мислення.Якщо у хворого тяжка розумова відсталість, лікар змушений заповнювати історію хвороби за допомогою його родичів та друзів. Одначе, демонструючи зацікавленість до самого хворого і ведучи з ним нескладну розмову, лікар може встановити з ним певний контакт. Так само як у спілкуванні з дітьми, лікар у цій ситуації повинен уникати ефектної мови й поблажливої поведінки, не демонструвати своєї зверхності.
Здатність читати. Перед тим як дати письмові інструкції, потрібно оцінити здатність хворого читати. Деякі хворі, які не вміють читати через мовний бар'єр, порушення здатності до навчання або поганий зір, зізнаються в цьому, якщо їх запитати, а інші — ні. Лікар може з'ясувати це, нібито перевіряючи зір, попросивши написати для нього декілька слів або речень. Неграмотні люди можуть зробити спробу затаїти своє невміння читати. Лікар повинен поставитися до цього тактовно, пам'ятаючи, що грамотність й інтелект не одне й те саме.
Мовний бар'єр. Якщо лікар не може спілкуватися зі своїм хворим через мовний бар'єр, він може скористатися послугами перекладача. Водночас багато перекладачів намагаються прискорити процес перекладу, значно скоротивши розмову. Лікар зобов'язаний пояснити з самого початку, що йому потрібно, аби перекладалося все дослівно, не інтерпретувались не узагальнювались отримані відповіді. Він повинен формулювати запитання чітко й коротко. Лікар також може допомогти перекладачу тим, що пояснить Мету кожного розділу історії хвороби.
Можна використовувати опитувальні листи двома Мовами, особливо для описання органів та систем. Одначе перед тим як скористатися ними, лікар повинен пересвідчитися, що хворий вміє читати своєю мовою зможе скористатися опитувальним листом.
Труднощі, що пов'язані з порушенням слуху. Певну допомогу лікарю у цій ситуації можуть надати письмові опитувальні листи, хоча це вимагає багато часу. Написання від руки запитань і відповідей може виявитися єдиним виходом. Якщо хворий володіє кінетичною мовою, лікар повинен знайти перекладача. У хворого буває частково порушений слух або він уміє читати по губах. У цій ситуації лікар говорить повільно і неголосно, намагаючись увесь час дивитися на хворого. Він не знижує голосу в кінці речення, не прикриває рота і не використовує жести для підсилення своїх слів. Якщо у хворого є "добре" вухо, то лікар розташовується таким чином, щоб скористатися цим, варто перевірити слух. Хворі, які користуються окулярами, також не повинні знімати їх; візуальне спостереження за лікарем може допомогти їм краще зрозуміти його. Лікар може підкріплювати усні інструкції письмовими.