Синдром "сухого ока": клініка, діагностика, лікування

- трахома;

- вищезазначені слизово-шкірні захворювання;

- хімічні, термічні та радіаційні пошкодження кон’юнктиви;- дія місцевих медикаментів: епінефрин, пілокарпін, ехотіофат йоду, сульфонаміди і практолол.

III. Ліпідний шар сльозової плівки

- хронічний блефарит;

- аcne rosacea.

Клінічні форми патологій повік, що викликають прояви ССО:

- виворіт;

- заворіт;

- симблефарон;

- лагофтальм (заяче око);

- неповне змикання.

Клінічні форми патологій поверхні ока:

- епітеліопатія, спричинена дією місцевих анестетиків;

- післягерпетична рогівкова анестезія;

- епітеліопатія, викликана контактними лінзами (в межах 3–9 годин).

В епоху індустріалізації число негативних зовнішніх впливів на СП поширюється. До них належать: смог, кондиційоване повітря, електромагнітне випромінювання від моніторів комп’ютерних систем, косметичні засоби та контактні лінзи (неправильний підбір, порушення правил носіння та догляду за ними).

Останнім часом у зв’язку з великою поширеністю фоторефракційних операцій з метою корекції різних аномалій рефракції значної актуальності для практичної офтальмології набуває проблема симптоматичного ССО після цих операцій. При цьому основними чинниками цієї недуги в післяопераційному періоді є:

- зміни кривизни передньої поверхні рогівки, що порушують конгруентність як самої рогівки, так і задньої поверхні повік;

- порушення рефлекторної дуги сльозопродукції, адже при підлоскутній інтрастромальній лазерній ленсектомії при формуванні рогівкового лоскуту перерізаються нервові закінчення рогівки [5];

- появою після операції мілких зон епітеліопатії [11, 12].

Рис. 2 Слиз на поверхні ока у пацієнта з ССО