Розвиток рекламних агентств на Україні

У випадку, коли рекламне агентство виступає в якості особи визначеного законодавством як "складальник" податку з реклами, воно не має права включати цей податок до складу своїх валових витрат, оскільки дійсним (законним) платником, вірніше платником відповідно до Декрету № 56-93. воно не є.

Природно, це стосується і не вмикання суми податку з реклами до складу валового прибутку, отриманого рекламним агентством. Цей податок лише сплачується рекламодавцем під час оплати рекламних послуг і транзитом, через рекламне агентство, надходить у місцевий бюджет.

Те, що податок із реклами не включається у вартість рекламних послуг, а лише "супроводжує" такі роботи (послуги), доказує визначення об'єкта оподатковування, дане в Декреті №56-93. Крім того, прямої вказівки, що податок із реклами включається в ціну товарів (робіт, послуг), у законах України немає.

Необхідно звернути вашу увагу також на інструкцію №139 у старій редакції. У пункті 3.16 названої Інструкції було чітко вказано, що в бухгалтерському обліку суми готельного і ринкового зборів їхні одержувачі (адміністрації готелей і ринків) відбивають по дебеті рахунків урахування коштів і кредиту рахунку 68.

Це означає, що одержання готельного і ринкового зборів і, отже нарахування зобов'язань перед місцевим бюджетом особи, відповідальні за стягування цих зборів, відбивають записом по дебеті рахунку 50 або рахунки 51 і кредиту відповідного субрахунка рахунку 68. При перерахуванні зібраних засобів у місцевий бюджет провадиться списання з кредиту рахунку 51 у дебет рахунку 68. Те, що в новій редакції Інструкції № 139 ця норма уже відсутніх, ніяким чином не означає, що схема нарахування і сплати готельного і ринкового зборів змінилася - сама законодавча база в цій частині не змінювалася з моменту вступу в силу Декрета № 56-93, а описаний раніше порядок відбитка в урахуванні в "складальників залишається справедливим.

Зазначене ще разом підтверджує, що засоби, одержувані рекламним агентством у виді податку з реклами, не можуть вважатися його прибутком. Просто такий порядок передбачений для збору цього податку як самий зручний і прийнятний. Оскільки відбиток в урахуванні пoлyчаемoгo рекламним агентством податку з реклами, як це робиться для зазначених зборів, неможливо, без рахунків 62 (61, 76) не обійтися. А для того, щоб "отбитися" від що перевіряють, рекламному агентству випливає звістки окремий реєстр платників податку і жадати від рекламодавців виділення податку з реклами в платіжних дорученнях окремим рядком. До речі, саме такий порядок передбачений у багатьох рішеннях органів місцевого самоврядування.

Нарахування ПДВ на податок із реклами.

Відповідно до пункту 4.1 Закону про ПДВ база обкладення ПДВ визначається виходячи з вільних (договірних) або регульованих цін (тарифів) з урахуванням акцизного збору ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподатковування.

Причому існує, принаймні, два аргументи на користь не нарахування ПДВ на податку реклами.Це, по-перше, те, що податок із реклами цілком сплачується в бюджет. По суті, законодавством визначені відповідальні особи (у нашому випадку - рекламні агентства), що стягують податок із реклами з його платників, що акумулюють його на своєму банківському рахунку й у терміни, що визначені рішеннями органа місцевого самоврядування, що перераховують цей податок у повному обсязі в місцеві бюджети.

А по-друге, податок із реклами не уводить до складу договірної (контрактної) вартості, куди включаються будь-які суми засобів переданих рекламному агентству рекламодавцям у зв'язку з компенсацією вартості рекламних послуг, наданих рекламним агентством (пояснення див. вище).

Відповідно до підпункту «до» пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.01.92 року № 14-19 « ПРО податок із додаткової вартості», із змінами і доповненнями, до 01.10.97 року від ПДВ звільнялися збори, що цілком сплачувалися в бюджет. Після 01.10.97 року, якщо не вважати деяких листів органів податкової служби, що з'явилися в перші місяці чинності Закону про ПДВ, потрібно керуватися листом Державної податкової адміністрації України від 23.03.98 року №1873/10/16/1101. Цим листом підтверджено, що місцеві податки і збори не оподатковуються податком із додаткової вартості. Судячи з зовсім «свіжих» роз'ясненням Державної податкової адміністрації України, що появились у бухгалтерській преса останнім часом, це думка не змінилася (див., наприклад, відповіді Державної податкової адміністрації України з питань застосування норм закону про ПДВ, опубліковані в щотижневику «Баланс», 1999, №12) 15 с. 36.