Соціально-економічна природа інфляції
В 1992 р. в Україні на сільськогосподарську продукцію зросли в 20 разів, в той час як на промислову продукцію, яку вони використовували – в 38 разів, на нафтопродукти – в 120 разів, паливо – в 95 разів. В 1993 р. оптові ціни на промпродукцію зросли вже в 93 раза, на електроенергію – в 95 разів, будматеріали – в 98 разів, продукцію легкої промисловості – в 80 разів, ціни на сільгосппродукцію зросли в 57 разів. В 1994 р. в Україні ріст цін помітно знизився в порівнянні з темпами інфляції в попередньому році: оптові ціни на промпродукцію зросли в 6,6 раз, в тому числі на паливну – в 11,3, електроенергію – в 9,7, продукцію чорної металургії – в 13,8, машинобудування – в 6,7, легкої промисловості – в 7, на сільськогосподарську продукцію – в 6 разів
Гострота кризового стану національної економіки змусила уряд та НБУ(Національний Банк України) докорінно змінити свою тактику. Грошово-кредитну політику було перетворено з експансивної на жорстку рестрикційну. В 1994 р. монетарна політика НБУ (підтримання курсу гривні) була спрямована на приборкання інфляції.
У 1995 р. темпи інфляції продовжували знижуватися : з 21,2% у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14, 1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції становив 253, 5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза (218 %), а не продовольчі товари - у 2 рази(203%). Платні послуги зросли у 5,5 разів(549,8%).
Усі етапи зростання цін в Україні були зумовлені, головним чином, підвищенням цін на енергоносії, що надходили з Росії. Тобто не стільки випуск „зайвих” грошей під урядові програми спричиняв їх знецінення, скільки зростання цін вимагало додаткового випуску грошей для збалансування товарообороту. І взагалі, оцінка темпів інфляції за індексом зростання цін на товари і послуги досить умовна, хоча в цілому і доволі точна.
Бюджетний дефіцит в Україні в першій половині 90-х років значною мірою був викликаний, насамперед, інфляцією – внаслідок зростання цін видатки бюджету зростали значно більшими темпами, ніж доходи. Звісно, і політика так званої соціальної спрямованості бюджету внесла додаткове навантаження на бюджет. Але, за великим рахунком, ніякого розширення соціальних видатків не відбувалося. Намагались всього навсього якоюсь мірою амортизувати падіння реальних доходів населення.Звісна річ, підвищення цін на енергоносії не обов’язково має вести до таких важких фінансово-економічних і соціальних наслідків. Усім добре відома економічна криза в 70-х роках, одним із чинників якої було підвищення цін на нафту за рішенням країн-членів ОПЕК як відповідь на агресію Ізраїлю проти арабських країн. Однак, по-перше, те підвищення цін просто не йде ні в яке порівняння з тим, що довелося витримати Україні. По-друге, підвищення цін не страшне саме по собі. Проблеми виникають тоді, коли його неможливо компенсувати. Так, врешті-решт західним країнам, у першу чергу США, вдалось відновити баланс, причому швидше на свою користь. Адже підвищення цін на нафту привело до ще більшого зростання цін на відповідні товари і послуги, що дало змогу не тільки вирівняти торговий баланс, а й поліпшити його. У результаті, так би мовити, сторона, що нанесла перший ціновий удар, виявилась у програші.
Однак, у взаємовідносинах України з Росією, головним партнером нашої держави в зовнішній торгівлі, встановити подібний компенсуючий механізм практично неможливо. Ми не мали і досі не маємо змоги підвищити ціни на товари, що експортуються в Росію в такій же пропорції, як свого часу підвищились ціни на енергоносії. Тому відразу виник і зберігається значний дисбаланс у торгівлі з Росією, що також стало важливим чинником інфляції. Аналогічне явище спостерігалось і на внутрішньому ринку та у сфері державних фінансів: номінальні видатки бюджету зростали значно швидше, ніж номінальні доходи. Тому головним чинником інфляції в Україні свого часу була не стільки негативна і невиважена бюджетна політика, скільки зростання цін на енергоносії. Воно багато в чому негативно вплинуло на ту ж економіку, спад якої негативно позначається на фінансовій ситуації.[9.86]
Стійка інфляція часто виникає внаслідок експансіоністської кредитно-грошової і фіскальної політики, при цьому інфляційний податок, що виникає, використовується урядом з метою фінансування дефіциту державного бюджету. Інфляційний податок – це особистий вид податку, на стягнення якого не потрібний ніякий закон чи податкова інспекція. Податок автоматично сплачується в міру того, як домашні господарства із зростанням цін втрачають усе більше грошових ресурсів. Інфляційний податок переважно є регресивним. Еластичність попиту на гроші частіше менша від одиниці, тому бідніші люди виплачують більш високу частку свого доходу як інфляційний податок, ніж багаті. Високий рівень інфляції зумовлюється через значний і стійкий дефіцит бюджету, який можна покрити в три способи: позичити кошти, використати валютні резерви, за рахунок емісії грошей. Значну роль у покритті дефіциту бюджету відіграють зовнішні і внутрішні запозичення. Державні позики не вирішують проблеми інфляції, а лише віддаляють її. У разі відсутності ефективного управління процесом державних запозичень, як це сталося в Україні, вони можуть призвести до кризових явищ, інфляції, яка виявляється в загальному підвищенні цін і знижені курсу національної валюти. Тому важливого значення набуває дослідження динаміки рівня інфляції не тільки у взаємозв’язку з рівнем бюджетного дефіциту, а й з урахуванням динаміки державного боргу.