Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці

По-третє, природним бар'єром може бути монополія держави в певних галузях.

По-четверте, штучним бар'єром може бути значне розширення виробництва корпорацією (концентрація) чи злиття декількох корпорацій в одну (централізація).

По-п'яте, штучним бар'єром, який заважає виробництву продукту, може стати монопольне володіння родовищами сировини.

По-шосте, є тотальна монополія держави в економіці, характерна для минулих соціалістичних країн.

Таким чином, серед вищезгаданих монополій можна виділити згідно з функціональним призначенням зону природної монополії, яка включає технологічні олігополії, науково-технічну і державну монополію. Кордони зони не постійні. Так, тимчасовий характер має науково-технічна монополія, не жорстко фіксовані рамки технологічних олігополій, оскільки технологічні впровадження спроможні викликати якісні зміни в економічній діяльності.

Демонополізація є постійною функцією держави в ринковій економіці, одним з основних напрямків її діяльності. При проведенні антимонопольної політики керуються наступними принципами, основаними на особливостях її структури:

1. Вивчення ринків, знаходження серед них конкурентних і монопольних.2. Диференційний підхід до монопольних ринків. Антимонопольна політика не повинна бути направленою проти монополізму взагалі. Кінцева мета антимонопольної політики в тому, щоб в економіці залишилася лише зона природних монополій.

3. Виділення зони природних монополій, які не підлягають демонополізації. Природна монополія - це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку ефективне при відсутності конкуренції в силу технологічних особливостей виробництва (в зв'язку з суттєвим зниженням витрат виробництва на одиницю товару по мірі збільшення обсягів виробництва), а товари, які виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами, в зв'язки з чим попит на даному товарному ринку на товари, які виробляються суб'єктами природних монополій, в меншому ступені залежить від змін ціни та цей товар, ніж попит на інші види товарів. Для ефективного управління технологічними олігополіями потрібні переважно адміністративні заходи, які включають поточне і перспективне планування виробництва і інвестицій, контроль над цінами, якістю продукції і т.п. Втручання держави в науково-технічну монополію повинно бути мінімальним і обмежуватися введенням правових норм, сприяючих вільному обміну науково-технічною інформацією як в межах окремих країн так і між ними. Що стосується державних монополій по відношенню до товарів нееластичного попиту, то держава націоналізує їх виробництво, встановлює адміністративний контроль над цінами, фіксовані ставки акцизного оподаткування і ін. Держава може впливати на ціни в галузях природних монополій двома шляхами: по-перше, за рахунок регулювання цін і тарифів; по-друге, шляхом впровадження елементів конкуренції навіть в галузях природних монополій. Найбільш ефективними є підтримання оптимального балансу конкурентних і регулюючих механізмів за принципом: регулювання лише там, де конкуренція абсолютно неможлива. Наочно послідовний алгоритм перетворень можна виразити у вигляді формули: реформа природних монополій = наведення елементарного порядку та структурна перебудова + реструктуризація. Міжнародний досвід і сучасні теоретичні розробки свідчать, що найперспективнішим напрямком економічної політики держави в галузях природних монополій є їх реструктуризація. Під останнім розуміють впровадження елементів економічного змагання і створення умов для розвитку конкуренції на відповідних ринках, яке буде супроводжуватися їх регулюванням.4. Виявлення монополій, по відношенню до яких держава проводить жорстку антимонопольну політику. Злиття та приєднання дозволяють зміцнити і посилити позиції підприємства на ринку, але можуть призвести до обмеження конкуренції на певних товарних ринках. Злиття та приєднання є інструментами, за допомогою яких підприємства намагаються досягти різноманітних цілей, а саме: підвищити свою економічну ефективність, здобути чи посилити свою ринкову владу, вирішити питання виходу на інші ринки, підвищити результативність наукових досліджень тощо. На певних етапах розвитку окремих товарних ринків процеси злиття стають об'єктивною необхідністю для забезпечення економічної ефективності, конкурентоспроможності, а часто і простого виживання окремих підприємств в умовах посилення конкурентної боротьби на цих ринках чи погіршення загальноекономічної ситуації та поширення кризових явищ. Крім того, оптимальні розміри підприємств визначаються багатьма факторами, саме: специфікою кожної галузі, стану розвитку як цієї галузі, так і економіки країни в цілому, бар'єрами для вступу на ринки, що існують на відповідний момент асу, в цій країні, ступенем інтеграції економіки країни у світові економічні відносини, обсягами діяльності вітчизняних підприємств на світових ринках та ін. З точки зору антимонопольного законодавства спільним для зазначених видів реорганізації є зменшення кількості незалежних суб'єктів господарювання, які діють на ринку. Більш того, такі самі наслідки можуть мати й інші дії суб'єктів ринку, коли одні суб'єкти господарювання встановлюють фактичний контроль над іншими, при цьому останні не обов'язково втрачають організаційну та господарську самостійність. Всі дії, які призводять або можуть призвести до змін або розподілу сфер діяльності суб'єктів господарювання на ринку, в антимонопольному законодавстві об'єднуються в понятті економічна концентрація. Використовують також аналогічні за змістом загальні терміни: "інтеграція", "злиття" фірм, яке поділяють на горизонтальне злиття, вертикальне злиття та злиття конгломератів. Найбільш негативний вплив на стан конкуренції на товарних ринках можуть мати горизонтальні злиття, коли відбувається інтеграція конкуруючих фірм. Доки існують монопольні ринки, їх не можна залишати без державного, переважно адміністративного, контролю. Економічні регулятори мало ефективні, тому о на їх вживання монополія відреагує подальшим підвищенням цін і скороченням виробництва, вирішуючи свої проблеми за рахунок споживачів. Маючи справу з монополією, необхідно водночас регулювати ціну, кількість і якість продукції. Контроль якого-небудь одного з цих параметрів при вільному формуванні інших не дасть очікуваного результату. Монополія все одно реалізує свій економічний інтерес, відігравшись на споживачах. Держава, захищаючи інтереси громадян, має право знімати адміністративний контроль лише в процесі демонополізації ринків.