Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці
По-друге, у досить значній кількості випадків органи Комітету у своїх рішеннях обумовлюють надання згоди на концентрацію відповідними зобов’язаннями, при виконанні яких не відбувається обмеження конкуренції.
Незважаючи на те, що в цілому механізм контролю за економічною концентрацією діє задовільно, все ж трапляються випадки здійснення концентрації без отримання згоди органів Комітету. Завдяки профілактичній роботі органів Антимонопольного комітету скорочується кількість спроб підприємців здійснити економічну концентрацію без врахування вимог антимонопольного законодавства. Із запровадженням відповідальності учасників концентрації за порушення норм законодавства щодо концентрації у вигляді штрафів кількість такого виду порушень повинна зменшитись [9,11].
Так, в результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури, в основному, здійснено (в основному - тому що зміни та доповнення обов'язково будуть).Сама політика держави у сфері конкуренції та монополізму все більше з антимонопольної (така назва була правильною в 1992 році, сьогодні вона вже не зовсім точно відображає економічні реалії) перетворюється на конкурентну. Сутність цього зміщення наголосів полягає в тому, що створення конкурентної структури на тому чи іншому ринку - умова хоч і необхідна, але недостатня; необхідно розвивати конкуренцію на цьому ринку. Таким чином, на перший план виступає застосування антимонопольного законодавства. Головне завдання конкурентної політики поступово зміщується в сторону всебічного сприяння економічному зростанню держави шляхом розвитку і вдосконалення конкурентного середовища, створеного на попередніх етапах функціонування економіки.
На сьогодні Комітет вже не має потреби вирішувати всі питання одразу, а має можливість зосередитися на розв'язання тих з них, які є найбільш болісними для суспільства, а саме: на проблемі державного регулювання природних монополій; проблемі поєднання владних та господарських функцій; проблемі дискримінаційних, щодо підприємств, дій органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.
З року в рік на ринки природних монополій або суміжні з ними ринки припадає половина зловживань монопольним становищем. Зловживання монопольним становищем - це дії монополістів, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим підприємцям. Перш за все це стосується ринків житлово-комунального господарства, залізничного транспорту, паливно-енергетичного комплексу.
Відбувається завищення тарифів у регіонах на розмір пільг, непередбачених бюджетами різних рівнів з метою отримання більшого прибутку в умовах регулювання рентабельності чи в боротьбі за дотації з державного бюджету (наприклад, тарифи на водопостачання для промисловості і населення у деяких областях відрізняються у 4-8 разів, а подекуди - у 100 разів; тарифи на теплопостачання майже скрізь відрізняються у 2-3 рази). Масового характеру набуло завищення суб'єктами природних монополій норм споживання і втрат, причому не тільки газу, а й усіх видів ресурсів. За оцінкою Антимонопольного комітету України розмір плати, нарахованої підприємствами житлово-комунального господарства за фактично не надані послуги (недогрів, недолив, недоосвітлення) складає приблизно 30 відсотків її загальної суми. Тільки одинадцять підприємств теплопостачання різних областей, справи яких розглянуто органами Комітету у 1998 році, своїми діями, по встановленню монопольне високих або дискримінаційних цін, завдали споживачам збитків на суму 6,3 млн. грн. [14,3].
Залучивши через відповідні відомчі структури сприятливі для себе норми споживання, за якими відбувається розрахунок оплати послуг, суб'єкти природних монополій всіляко прагнуть не допустити впровадження системи розрахунків за фактично наданий обсяг послуг. Так, внаслідок дій ТВО "Харківкомунпромвод" було фактично заблоковано встановлення квартирних лічильників холодної води у м. Харкові. Ігнорування показників лічильників ЖЕКами при розрахунках з населенням мало місце у містах Вінниці та Києві.
Зловживання з боку монопольних утворень створюють загрозу розвиткові конкуренції на суміжних ринках. "Укрзалізниця" витісняє транспортно-експедиційні компанії (їй вигідніше мати справу з небагатьма), "Укргаз" -підприємства, що встановлюють газові лічильники (бо прагне забезпечити монополію для себе), ДАК "Хліб України" витісняє торгівців зерном (під приводом виконання держзамовлення).
Останнім часом в діяльності суб'єктів природних монополій, які діють на ринках послуг, що надаються населенню, з'явилася нова, вкрай небезпечна, тенденція. Не отримуючи коштів від споживачів і дотацій з місцевих бюджетів, вони стають на шлях згортання відповідних послуг або різкого погіршення їх якості, подекуди просто вдаються до шантажу: "Або платіть стільки, скільки вимагаємо і за те, що надаємо, або зовсім нічого не отримаєте". Безумовно, споживач має платити за надану йому послугу, але той, хто сплатив, має отримати її в повному обсязі і належної якості, і держава повинна йому це гарантувати. Повинна бути адресна, цільова, індивідуальна робота з неплатниками, а не огульне, за принципом кругової поруки, відключення і тих, хто платить, і тих, хто не платить. Якщо цю проблему в найближчий час не буде вирішено, гарантувати підтримання соціальної стабільності суспільства буде важко. Подальший перерозподіл внутрішнього валового продукту на користь суб'єктів природних монополій перетворюється на істотний антиконкурентний, антисоціальний чинник загальноекономічного характеру.Отже, знов постає проблема створення ефективної системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, яка б виступала замінником конкурентного тиску щодо них. Проте, безмежно затягнувся розгляд у Верховній Раді України проекту Закону України "Про природні монополії1". Важливу роль міг би відіграти Указ Президента України від 19 серпня 1997 року № 853 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій", який створив відповідні концептуальні засади діяльності органів виконавчої влади. Проте, його реалізація наштовхнулась на шалений опір галузевих відомств.