Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці

При вивченні того чи іншого ринку приймається до уваги спроможність діючих там корпорацій забезпечувати своєчасно відновлення продукції, що випускається, її високу конкурентоспроможність на світовому ринку, високу якість еластичність цін. Якщо ці вимоги недосяжні, то ринок вважається монополізованим, а діючи на ньому структури підлягають демонополізації. Наступ на монополізм йде широким фронтом, при цьому найбільш послідовно в секторах, генеруючих технологічні нововведення і впливаючих на стан всієї економіки. Слідом за появою нових ринків формуються державні структури, однією з головних задач яких стає підтримка високої конкурентності ринків. Ринок, конкуренція завжди були антиподами монополізму. Протягом багатьох років їхнього історичного протиборства саме ринок був тією єдиною реальною силою, яка перешкоджала тотальній монополізації економіки.

Але монополія не може бути зовсім усунена з економіки. По-перше, наявна ціла сфера господарської діяльності, яка не може існувати інакше, як на монопольних засадах (природні монополії). По-друге, саме конкуренція постійно породжує свою протилежність - монополії внаслідок об'єктивних і суспільно-необхідних процесів економічної концентрації. По-третє, монополія часто виникає з технічних і технологічних досягнень. В усіх цих випадках монополія залишається монополією, з усіма притаманними її негативними результатами.В країнах з розвинутими ринковими системами нестійкий баланс ринку і монополізму зберігався досить довго, доки держава не взяла на себе відповідальність за створення умов для ефективного функціонування ринку. Твердо вставши на захист ринкової конкуренції, держава протиставила монополізму весь свій економічний і політичній потенціал, знайшла дієві засоби антимонопольної профілактики, демонтувала загрозливі для економіки монополістичні структури. Переважно з цієї причини великі корпорації, які спроможні без надмірних зусиль задавити будь-які ростки конкуренції, часто віддають перевагу утриманню від монополістичної поведінки і роблять так не тому, що побоюються застосування санкцій згідно з антимонопольними законами. Вони діють в утвореному за участю держави економічному середовищі, де заохочується конкуренція, а не монополізм, де перший варіант поведінки вигідніший за другий.

Держава давно бореться з нечесною конкуренцією, намагаючись захистити економіку від монополістичний тенденцій. Ця політика знайшла такі масштаби, що можна говорити про перетворення демонополізації в регулярну функцію держави, в один з основних напрямків її діяльності. Оскільки сучасна економіка упоряджена таким чином, що неминуче породжує монополізм, протидія йому перетворилася в постійний обов'язок держави.

Від позиції держави в значній мірі залежить, чи залишиться економіка високомонополізованою, чи розвиватиметься у напрямку ефективного ринкового господарства. Тому боротьба за вплив в ешелонах державної влади, спроби поставити її на службу власним інтересам були і залишаються провідними елементами стратегічних планів монополій. Що стосується економіки колишнього Радянського Союзу, то неможливо перерахувати усю різноманітність форм взаємодії монополії і держави.

Довгі роки монополії розраховували на підтримку держави. Хоча таке положення частково зберігається, в теперішній час все-таки переважає інша лінія. Сучасний крупний бізнес, інтегрований в світову економіку, зацікавлений в конкуренції на світових ринках.

Отже, адміністративне втручання в економіку, спрямоване на обмеження монополізму, дає суспільно позитивний результат: захист конкуренції і подолання негативних проявів монополізму.

Досвід показав, що таке втручання держави є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки. У 1980-х - 1990-х роках відбувся справжній "бум" законодавства, спрямованого на захист конкуренції, - воно було прийнято у декількох десятках країн світу і зараз існує більше, ніж у 60-ти.

III. Зміст, складові теорії антимонопольної політики

Будь-яка держава, проводячи антимонопольну політику втручається а економіку та в процеси, що в ній відбуваються. З цієї причини я хочу навести приклади деяких поглядів на проблему державного втручання в економіку.

Кейнсіанці переконані, що капіталізм, і особливо система вільного ринку, страждає уродженими пороками. Найбільш важливим, на мій погляд, є кейнсіанське твердження про те, що капіталізм позбавлений механізму, що забезпечує економічну стабільність. Дійсно, багато ринків не є конкурентними, що веде до негнучкості в плані зниження цін і ставок заробітної плати. Держава, з точки зору кейнсіанців, може і повинна грати певну активну роль у стабілізації економіки.