Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці
На ринку нафтопродуктів завдяки входженню на нього нових суб'єктів господарювання, відкриттю значної кількості приватних автозаправних станцій, поділу монопольних утворень, у першу чергу, обласних підприємств нафтопродуктозабезпечення, через відокремлення нафтобаз, автозаправних станцій та їх подальшої приватизації як самостійних об'єктів, забезпечено створення конкурентного середовища.
На сьогодні оптовою та роздрібною торгівлею нафтопродуктами займаються більше 3,5 тисяч підприємців. Монополізованими залишаються лише деякі сегменти загальнодержавних та регіональних ринків нафтопродуктів.
Взагалі, фінансова криза показала: в регіонах, де проведено демонополізацію і створено повноцінне конкурентне середовище, зростання цін набагато нижче. Про це свідчать дані Кіровоградської та Черкаської областей. Найменше фінансова криза зачепила ціни у Рівненській області, де одним з перших в Україні завершився процес структурної демонополізації регіональних ринків.
На жаль, навколо проведених заходів з демонополізації економіки час від часу виникають спекуляції на кшталт того, що, мовляв, вона звелася до поділу в ім'я поділу, призвела до невиправданого роздрібнення виробництва, підірвала конкурентну спроможність вітчизняного товаровиробника, ледь не стала одним з головних чинників кризового стану в економіці...[12,5]
Що можна сказати з цього приводу? По-перше, неймовірною примітивізацією питання є зведення демонополізації лише до її структурних способів, тим більше, що предметом демонополізації є ринок, а не той чи інший суб'єкт господарювання. Зазначимо, що у 1997 році питома вага структурної демонополізації серед усіх заходів з демонополізації склала 40 відсотків, а 60 відсотків заходів з демонополізації економіки, в яких брали участь органи Комітету, стосувалися зниження або зняття
бар'єрів та стимулювання вступу нових господарюючих суб'єктів на монополізовані ринки.По-друге, основним об'єктом структурної демонополізації були державні організаційні структури монопольного типу і, так звані, "добровільні об'єднання", які зберегли характерні риси адміністративно-командного стилю управління. Переконливих заперечень щодо їх штучності, наявності в них хоч яких-небудь корисних господарських функцій знайдено не було.
По-третє, беручи участь в процесах демонополізації, Комітет наполягав на диференційованому підході (залежно від галузі) до функціонування і регулювання відповідних ринків, суспільних інтересів, індивідуальної особливості конкретних суб'єктів господарювання. В ряді випадків саме органи Комітету заперечували проти поділу, якщо його наслідком могла стати поява неконкурентноспроможних підприємств.
Необхідність розвитку малого підприємництва, вузькі географічні межі ринків роздрібної торгівлі зумовили жорсткі вимоги Комітету до поділу колишніх торгів і приватизації магазинів як окремих об'єктів.
В той же час, враховуючи, що розукрупнення може мати негативні наслідки для конкурентоспроможності вітчизняних підприємств із значним експортним і науково-технічним потенціалом, визнано за доцільне збереження таких цілісних комплексів як "Дніпроазот", "Мотор-Січ", "АвтоЗАЗ", "Кременчуцький автомобільний завод", Холдінгові компанії "Донбасантрацит", "АвтоКРЛЗ", "Завод ім. Малишева", "Луганськтепловоз", Акціонерне товариство "Укрнафта" і ряд інших.
Лише у 1996 - 1997 роках без розукрупнення було приватизовано 214 монопольних утворень. У кожному такому випадку Комітет зважував можливість здійснення демонополізації з можливістю збереження цілісних майнових комплексів, прогнозував наслідки цих дій. Невиправдане роздрібнення суб'єктів господарювання мало місце лише у випадках, коли при розробці галузевих планів демонополізації відповідні органи державної влади формально ставилися до їх складання, не зважаючи на всі можливі наслідки реструктуризації підприємств.
Загальним підсумком демонополізації є те, що час, коли вся економіка держави була єдиним блоком, єдиною економічною одиницею, на чолі якої стояв Кабінет Міністрів (а ще раніше - Рада Міністрів), відповідні політичні органи, залишився в минулому. Окрім підприємств, які входять до державного сектору, і до певної міри все ще перебувають під адміністративним впливом, економіка керується вже приватними і конкурентними стимулами.
Констатуючи створення в Україні критичної маси конкурентних відносин, за досягнення якої вони стають самостійним і потужним чинником розвитку економіки, ми водночас повинні мати на увазі, що ця критична маса ще є недостатньою для того, щоб її результати можна було б вважати остаточними. Нашій державі важливо проявити достатньо політичної волі, щоб подолати спокусу прийняття антиконкурентних рішень, що можливо і здатні дати хвилинний ефект, але в перспективі завдають величезної шкоди економіці та суспільству. Це стає особливо актуальним, коли ми бачимо, як проблеми окремих галузей вирішуються за рахунок створення монопольних посередників (в агропромисловому комплексі, в електроенергетиці). Доводиться чути, що в період загострення економічної кризи проблеми конкуренції втрачають свою актуальність. Безумовно, відхилення від норми, якісь компроміси можуть бути, але недопустимо, щоб у сукупності ці винятки досягли межі, за якою кількість переходить у якість, коли може зруйнуватися досягнута з великими зусиллями критична маса конкурентних відносин, про яку йдеться.