Теорія фольклору

Котилися вози з гори,

Поламали спиці.

Питалися жонатії,

Де тут вечорниці.

(Грінченко, 3. С. 348)

Літературознавець побачив би в цих останніх прикладах феномен, описаний колись "формалістами": заяложений, "автоматизований" прийом пародіюють, що згодом зовсім його відкинути. Але ж це фольклор, де діють інші закони творчості, і "психологічному паралелізму" його заяложеність не завадила могутньо стимулювати творчі потенції складачів коломийок і частівок.Одна з поширених форм цього прийому, т. зв. "заперечний паралелізм" (інколи його називають "слов’янською антитезою", хоч зустрічається не лише у слов’ян), на думку О. М. Веселовського, в українській пісні "менше розвинувся, ніж у великоруській". Це спостереження вимагає статистичної перевірки. У XIX ст. "заперечний паралелізм" зустрічається в ліричних та весільних піснях; навіть у консервативніших з погляду поетики епічних жанрах він зберігає свої позиції, а в баладі знаходимо часом і "подвоєння" його:

То не хмара вгорі зашуміла,

А в козака шабля задзвеніла:

Не в городі маківка бриніла, –

То в Марусі головка злетіла.

("Серед сад зелений стежечка лежала...")

В одному з варіантів думи "Втеча трьох братів з Азову" знаходимо подібну конструкцію, де перший рядок відтворює не тільки вигуки яничарів, що наздогнали втікачів, а й тупіт їх коней та звуки сутички:

То вже не сизі орли заклекотали,

А то ж турки-яничари бідних двох козаків та коло могили хапали

Постріляли їх і порубали.

Варіанти тієї ж думи знають і форму вже переосмислену, де порівняння, мабуть, немає зовсім:

Із города із Азова не великії тумани вставали,

Три брати рідненькі із города із Азова утікали.

Зрозуміло, що втікачі з "великими туманами" не зіставляються, а йдеться про обставину, яка сприяла втечі.

Реалізацію в українській пісні наступного способу поетичної організації фольклорного тексту, “прийому ступінчастого звуження образів" (Б. М. Соколов), ми вже розглядали (7.1). На думку Г. Л. Венедиктова, "за прийом Б. М. Соколов видає тематичний шаблон епохи, що осмислювала світ метафізично (ступінчасто) та ієрархічно", а сам вбачає тут "шлях чуттєвого намацування" 25. В українських піснях таке "звуження" інколи стає засобом іронії – як, наприклад, у жартівливій пісні, де козак відмовляється ходити до дівчини, бо в неї "мати лиха". Коли ж дівчина запевняє, що матері не буде вдома, "лихим" виявляється батько, і такими ж послідовно "брати", "сестри", "собаки", "кішки" і, нарешті, "миші". Ось тут вже дівчина вибухає: