Теорія фольклору

Майбутні дослідження мають з’ясувати, чи ця глобальна "відкритість" українського фольклору в сучасність є однією з його національних ознак. Слід відзначити також, що розмаїття в ньому форм художнього часу немалою мірою утворюється за рахунок двовісних і християнських жанрів – а це ще раз підкреслює необхідність надолужити відставання в їх вивченні.

Явища простору в сучасній фольклористиці осмислюються в кількох аспектах. По-перше, об’єктивно існуючий простір, або природне середовище, розглядається етнологами як найважливіший фактор формування та екзистенції етносу. На думку В. С. Крисаченка, сучасні наукові методи дають змогу "оцінити довкілля етносу не лише як тло, на якому простежується його буття, чи сцену, на якій той чи інший народ грає свою роль, а як його власну невід’ємну частину" 15. Фахово конкретизуючи цю думку, що походить з інтелектуальної скарбниці французької "школи "Анналів"" 16, С. Й. Грица зазначає: "Простір концентрує навколо себе продуктивну енергію суб’єкта, зворотнім боком впливаючи на особливості його етнічного характеру". По-друге, національний фольклор гостро відчуває зміну простору-середовища, коли його носій змушений покинути рідні місця. "Цей "зсув" фольклору найбільш відчутний в період руйнації замкненого сільського середовища і масового виходу селян на заробітки в інший простір, за межі свого краю" 17. При цьому, на думку С. Й. Гриці, словесний текст і мелодія твору (коли мова про пісню, звичайно) з різною швидкістю рухаються в часопросторі: словесний текст "рухається в часі швидше, ніж мелодія", але "в територіальному русі він виявляє тенденцію до певної сталості"; мелодія ж як носій емоційно-психологічної інформації "виявляє тенденцію до сталості в часі і змінності в просторовому русі" 18. На відміну від двох перших, "глобально" етнологічних, цей третій аспект є власне фаховим фольклористичним і розкриває залежність усної традиції від простору на рівні пісенного твору.

Можна вирізнити ще один аспект фольклористичної інтерпретації простору, а саме врахування впливу на екзистенцію фольклорних творів просторових умов їх виконання. Хоч ці умови не можуть бути визначеними з такою ж чіткістю, як це робить М. Гайдегер при вивченні скульптури, де доводиться приймати до уваги серед "різновидів фізико-технічного простору" навіть той, що "залишається як порожнеча між її формами" 19, вони теж заслуговують на увагу. Так, об’єктивні параметри акустичного подолання простору – а відповідно й можливість бути почутим ширшою або вужчою аудиторією – відчутно розрізняють гуртовий спів балади і рецитацію кобзаря, гру "троїстих музик" і розказування анекдоту. А спроможність народного "театру людей" залучити до себе на виставу більшу кількість глядачів, аніж можуть собі це дозволити вертепники, прямо випливає з різниці у розмірах живого актора і вертепної ляльки.

Набагато краще вивчено внутрішній, сказати б, "художній простір" або, за визначенням Д. С. Лихачова, створений автором словесного твору "певний простір, в якому відбувається дія. Цей простір може бути великим, охоплювати кілька країн <...>, але він може також звужуватися до тісних меж однієї кімнати" 20. Фактично ж, додамо, у фольклорі можливе звуження простору й до межі сприймання об’єкта неозброєним оком, як хоч би в цьому дитячому зверненні до мурашок:

Комашки, комашки,

Ховайте подушки.

Татари йдуть

Й все поберуть.Д. С. Лихачов зауважує, що простір може бути реальним, або "уявлюваним (як у казці)", він може "так або інакше "організовувати" дію твору". Це найпростіше "географічне" розподілення художнього простору між основними жанрами українського фольклору ми спробували узагальнити в таблиці.

Таблиця 10. Найвіддаленіші зони художнього простору, що зустрічаються в жанрах українського фольклору

Хай надто спрощена та надмірно узагальнена, схема ця демонструє явище, на перший погляд, парадоксальне: максимальна широта зображення простору, що охоплює й сакральні або фантастичні його форми, спостерігається не у найменшій, як можна було б чекати, а чи не в найбільшій кількості жанрів українського фольклору, а ось максимальна звуженість його, – навпаки, в небагатьох жанрах. Пояснюється це явище, насамперед, тим, що християнська ідеологія, яка привносить уявлення про "небо сакральне", втілюється в українському фольклорі в жанрах не лише специфічно християнських або двовірних. Проте тільки світоглядними чинниками пояснення цієї закономірності не може бути вичерпане: перед нами, безперечно, ще одне свідчення естетичного багатства українського фольклору.

Християнські і двовірні жанри збагачують палітру художнього простору доволі багатобічно. Наприклад, у християнських легендах сакральний простір може мислитися і як чудесне продовження реального: вже згадувалося, що лаврські печери дивно продовжувалися до Єрусалима, а підземним ходом із Почаївської лаври можна дійти не лише до Києва, а й до пекла. На "той світ" можна було дістатися і через обмирання (див.: 5.6).