І. П. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

На появу «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» безперечний вплив мали російська драматургія XVIII ст. (Фонвізін, Капніст, Княжнін, Плавильщиков та тн ) і театральне життя. Великою мірою п’єси Коїляревського були пов'язані і з традиціями українського народного театру (вертепу), з інтермедіями XVIII ст., з ро¬сійською комічною оперою XVIII ст. та Фольклорно-пісенною стихією так широко представленою у них творах.

У 1898 р , характеризуючи вісімдесяти¬річне сценічне життя «Наталки Полтав¬ки», видатний український драматург і актор І.Карпенко-Карий назвав її «пра¬матір'ю українського народного театру», зразком народної поезії в драматичній формі». Вказуючи на органічну близькість «Наталки Полтавки» до думок і почувань народу та на великий емоційний вплив її на глядачів, він зазначав, що «радість і горе, і сльози Наталки були горем, сльо¬зами і радістю всієї зали, котра була набита панською прислугою».

Провідною ідеєю у водевілі «Москаль-чарівник», генетично тісно пов'язаному з народнопоетичними джерелами, зокрема інтермедією, є утвердження позастанової цінності людської особистості, високої мо¬ральності представників простого народу, протиставлення її пансько-чиновницькій етиці Сценічну славу цій п'єсі забезпечив М.С.Щепкін, у розрахунку на якого, власне, вона й була написана. Завдяки п'єсам Котляревського Щепкін, за свід¬ченням С.Т.Аксакова, «переніс на росій¬ську сцену справжню малоросійську народнісіь, з усім її гумором і комізмом. До нього ми бачили на театрі тільки грубі фарси, карикатуру на співучу, поетичну Малоросію, Малоросію, яка дала нам Го¬голя».У своїх п'єсах письменник близько під¬ходить до думки про те, що офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам. Це, зокрема, яскраво відбилося у помислах і вчинках Тетерваковського, Макогоненка, Финтика та Інших персонажів. Боріння вродженої доброти, бажання щастя своїм рідним і близьким, з одного боку, і певного мате¬ріального розрахунку—з другого, стано¬вить основу душевної драми Терпилихи, яку життя з його невмолимими законами примушує йти проти гуманних почуттів. Так само вірність, чесність, правдивість і щирість Петра у ставленні до Наталки приходять у конфлікт з реальною дій¬сністю, де мірилом усього є матеріальне становище людини. Немовби на противагу Терпилисі й Петрові, які не можуть до кінця встояти під тиском життєвих обста¬вин і змушені тією чи іншою мірою по¬ступитися своїми моральними переконан¬нями, Котляревський вперше в українській літературі виводить на сцену нових геро¬їв— Наталку і Миколу, які завдяки силі свого характеру здатні ступити на шлях опору ^нелюдським обставинам».

У найскрутніших ситуаціях Наталка, ви¬являючи розум і винахідливість, зберігає Почуття людської гідності, прагне утвер¬дити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розра¬хунку, не може зробити її щасливою. Со¬ціальна нерівність між нею і возним наво¬дить її на думку: «У пана така жінка буде гірше наймички ... Буде крепачкою». І На¬талка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свою права на особисте щастя.

На відміну від «ідеального», але дещо слабодухого Петра (образ його позначе¬ний рисами сентиментальної розчуленості) цілісним за своєю соціальною суттю типом виступає бурлака Микола. Відмітними його рисами є розвинуте почуття людської гідності, прагнення до незалежності, сміли¬вість, розум, почуття солідарності із зне¬доленими й бідними. Саме через образ Ми¬коли проявляються критичне авторське ставлення до місцевих можновладців, ви¬криття їх лицемірства, крутійства й захланності.

Стара українська література суспільне середовище і людину показувала ще як паралельні і, по суті, незалежні одне від одного явища. Так, у Сковороди арсенал моральних понять індивіда виникає не історично, не внаслідок суспільної практи¬ки, а є незмінним, оскільки визначається тією чи іншою вродженою «природою» лю¬дини. Етична норма виступає автономною як форма особистої поведінки, що може бути, на його погляд, реалізована неза¬лежно від стану моральної свідомості су¬спільства. Виходячи з просвітительського уявлення про природну доброту людини, Котляревський робить крок уперед і в сво¬їх творах показує, що реальна поведінка, ті чи інші риси особистості залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда.

У п'єсі «Наталка Полтавка» Тетерваковський заявляє: «Я — возний і признаюсь, що от рожденія моєго расположен к доб¬рим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал». Ці слова, по суті, ха¬рактеризують антигуманний характер усьо¬го суспільного організму. Виходить, що в обов'язки возного як одного з дрібних функціонерів державного апарату не вхо¬дить робити людям добро Навпаки, соці¬альна роль Тетерваковського саме й дає йому можливість нехтувати інтересами ін¬ших, зокрема домагатися силуваного шлю¬бу з Наталкою, погрожуючи при цьому старій Терпилисі судом, штрафом і навіть ув'язненням. Разом з виборним він вима¬гає, щоб Петро відступився від Наталки (зрадив природному почуттю) і негайно забирався з села. «А коли волею не пі¬деш,— підтримує його виборний,— то туда заправторимо, де козам роги правлять». Суспільсіво, основане на неправді і на¬сильстві над особистістю, сприяє, отже, виробленню егоїстичних, протиприродних рис. «Бач, возний — так і бундючиться, що помазався паном,— каже про Тетерваков¬ського Микола.— Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» Воз¬ний чітко усвідомлює, що в такому су¬спільстві можна чогось домогтися тільки підкупом і брехнею, бо