І. П. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Іван Петрович Котляревський жив і тво¬рив в епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких були визрівання гострої кризи феодального су¬спільства і перехід до нової, капіталістич¬ної формації. Ідеологічне вираження гост¬ра криза феодально-абсолютистського ладу дістала в могутньому ідейному русі XVIII ст.— Просвітництві, який охопив усі європейські країни. З розкладом феодаль¬ного суспільства пов'язаний був і розпад «універсалізму» в галузі художнього мис¬лення.

У свідомості суспільно-економічних формацій докапіталістичного часу життя ні конкретної історичної епохи, ні певного суспільства чи окремого народу не мало суттєвого власного змісту, а розумілося лише як часткова модифікація одвічно по¬вторюваної єдиної сутності. Виходячи з цього, склалися й провідні принципи ху¬дожнього відображення дійсності, вічні й незмінні для всіх часів і народів. Однак ще в надрах цього художнього «універса¬лізму» виникає рух, спрямований на тво¬рення самобутнього національного мисте¬цтва, вільного від пут нормативності, утверджуючого багатоманітність художніх форм і засобів, виникає розуміння індиві¬дуальної творчості як спонтанного самови¬явлення творчих начал митця, його есте¬тичних уявлень, пов'язаних з національ¬ними художніми традиціями і вимогами часу.

Вираженням цих ідейно-естетичних тен¬денцій і стала бурлескно-травестійна пое¬ма І. Котляревського ”Енеїда”, яка вважає¬ться першим твором нової української літератури. Три частини її під назвою «Энеида на малороссийский язьік, перелицованная Й.Котляревским» були видані в 1798 р. без відома автора у Петербурзі заходом колезького асесора М. Й. Парпури за участю Й. К. Каменецького. У 1808 р. з'являється друге видання перших трьох частин, а в 1809 р. поема виходить у чоти¬рьох частинах, підготовлених до друку автором. Повністю «Енеїда» була видана в Харкові в 1842 р.

За словами І. Франка, ще до Котлярев¬ського «у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних, матеріальних інтересів, сяк чи так шукали якихсь ідеалів і доріг для їх осягнення», але тільки від часу Котляревського українське письменство «приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чим¬раз відповідніше до його потреб.

Хоча фабульною основою поеми Котля¬ревського є «Енеїда» Вергілія, україн¬ський автор іде своїм шляхом. У третій, п'ятій і шостій частинах «Енеїди» він дає зрозуміти, що його поема (письменник на¬зиває її «казкою») не являє собою суто художнього вимислу, створеного за давні¬ми правилами поетики, а базується на ре¬альній дійсності і відтворює національні уявлення про неї. Вихідним матеріалом для нього є вітчизняна історія, народні звичаї і побут, власна точка зору при зображенні подій. Опозиційне ставлення автора до старих муз, якими, за його сло¬вами, можна б укрити «зверху вниз Пар¬нас», слід розуміти як заперечення по¬ширеної тоді у мистецтві відірваної від життя класицистичної поетики. Він закли¬кає собі на допомогу нову музу — «весе¬лу, гарну, молодую». Слідування правді у змалюванні історичного життя і націо¬нальних звичаїв висуває Котляревський і в ”Наталці Полтавці” на противагу п’єсі «Козак-стихотворец» О.Шаховського, який «взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаев і повір'я нашого».

Настанова на художню правду, якою пройнята вся творчість Котляревського, стає у просвітителів одним з найважливі¬ших аксіологічних принципів. І в «Енеіді», і в його п'єсах об'єктом художнього зобра¬ження є національне життя, а головними персонажами, які втілюють богатирську велич і незнищенність духу, історичним оптимізм, відвагу і вірність обов'язку, ба¬гатство і благородство душі, працьовитість, чесність і доброту,— представники простого народу. Так вимога правдивості мисте¬цтва поєднується в Котляревського з прин¬ципом народності, що, за словами Бєлін¬ського, став «альфою і омегою нового пе¬ріоду літератури».

У процесі ідейно-естетичного освоєння і переробки «Енеїди» Вергілія Котлярев¬ський, зберігаючи основні складники її фабульної основи, не тільки вводить у свою травестію новий зміст, який відбиває окремі епізоди історії українського народу та широко відображає його звичаї, віру¬вання, побут і морально-етичні уявлен¬ня, а й переосмислює художню тканину твору римського автора з позицій нового естетичної о відношення до дійсності. Ство¬рену за класичними нормами і принципа¬ми героїко-патетичну епопею Вергілія, пер¬сонажі якої виступають як символи аб¬страктних ідей благочестя і вірності обо¬в'язку, пасивними виконавцями волі фату¬му і богів, Котляревський перетворює на героїко-комічну простонародну «казку», розраховану на сприйняття найширшими читацькими колами.Таке переосмислення античного сюжету, його очуднення свідчили про народження нового типу художнього мислення, якому притаманне не тільки принципово інше ставлення до літературної фікції, а й поява нової проблематики, ідей і поглядів на життя, типів і ситуацій, нового Образного мислення, що виникли на матеріалі, взя¬тому письменником з реальної дійсності. Письменник увів у літературу героя, відо¬мого з українських народних казок, геро¬їчного епосу, бурлескно-пародійних творів та інтермедій, який уособлює незнищенний життєрадісний дул, енергію і витривалість народних мас Ним у поемі виступає не лише Еней, а й сам народ.