І. П. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Пряма публіцистична критика феодаль¬них порядків об'єднує всіх просвітителів. Це проявляється не тільки в морально-раціоналістичному осудові дійсності, а й у філософському узагальненні самої суті буття, у критиці суспільства як такого, що відхилилося від «природного» світопорядку. Авторські натяки-алюзії й особливо яскраво картина пекла в «Енєїді» засвід¬чують занепад моральності серед усіх верств суспільства — від панів до слуг. Отже, вимога правдивості у Котляревсько¬го невіддільна від критичної концепції дійсності.

У концепції дійсності він по-своєму про¬довжує традиції української і російської сатиричної літератури XVIII ст. та Г. Ско¬вороди. Показуючи суспільство соціальне неоднорідним, Котляревський насамперед репрезентує самосвідомість експлуатова¬них верств, яка сформувалася протягом історичного часу і сприймається як уза¬гальнена оцінка їх життєвої долі: «Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав!» Соціальне несправедливе суспільство породжує й антигуманну су¬спільну мораль; у людських стосунках не¬має нічого святого, навіть у сфері родин¬них взаємин:

Ти знаєш—дурень не бере:

У нас хоть трохи хто тямущий,

Уміє жить по правді сущій,

То той, хоть з батька, то здере.

Оскільки суспільство основане не на за¬садах природної рівності людей і справед¬ливості, а на «праві» сильного, який, ке¬руючись своїми егоїстичними інтересами, дбає н£ про загальне благо, а тільки про власне збагачення і владу, соціальна не¬справедливість і зло у Котляревського зо¬середжені переважно у пансько-чиновниць¬кому середовищі. Не випадково, отже, що серед грішників, які тяжкими карами спо¬кутують свої гріхи у пеклі («Енеїда», час¬тина третя):

Начальники, п'явки людськії,

І всі прокляті писарі,

Ісправники все ваканцьові,

Судді і стряпчі безтолкові, „

Повірені, секретарі.

.....................................................

Панів за те там мордовали

І жарили зо всіх боків,Що людям льготи не давали

І ставили їх за скотів.

Тим часом у раю — «бідні, нищі, навіжені», «вдови бідні, безпоміщні, яким приюту не було». Є там «также старшина правдива,— бувають всякії пани». Але письменник додає, що в рай потрапило небагато добрих панів, бо в житті «трохи сього дива».

Тенденція до зосередження пороків на боці панства, яка дедалі виразніше вияв¬лятиметься у творчості послідовників Кот¬ляревського аж доки не виллється у Шевченка в гнівну й безкомпромісну ін¬вективу, спрямовану проти народних гно¬бителів, уже наявна в нього, хоч і не ста¬ла ще провідним ідейним принципом. Тому в «Енеїді» представники одних і тих же суспільних станів і груп перебувають і в раю, і в пеклі. У пеклі не всі пани, не вся сі аршина, не всі судді, а тільки ті з них, які «людям льготи не давали» чи «по правді не судили». Так само духовенство, попи і «крутопопи» відбувають тут пока¬рання за персональні гріхи, за те, що нехтували своїми обов'язками І не показу¬вали приклад в додержанні норм христи¬янської моралі. Більшість грішників — це люди із загальнопоширеними мораль¬но-етичними вадами: злі мачухи й свекру¬хи, вітчими і скупі тесті, сердиті шурини і сварливі зовиці, невістки, ятрівки, п'яни¬ці, волоцюги, легковажні панночки, моло¬диці, «що вийшли заміж за старих», «гур¬тові» діти і т. п У смолі тут киплять цілі ремісницькі цехи, «писарчуки поганих вірш»; тут пани й мужики, шляхта і міща¬ни, багаті й убогі, миряни і попи.