Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль

Поява “Хулія Хурини” викликала на сторінках преси запальні суперечки взагалі про принципи радянської сатири й можливість “Ревізора” у наші дні, суперечки, які спалахували і в дальші роки неодноразово.

Взаємозв’язок “Хулія Хурини” з традиціями та сюжетними ходами “Ревізора” був відразу ж помічений критикою “Куліш...написав новітнього “Ревізора” (Хулій Хурина)...Але чи нам потрібний новітній “Ревізор”? – запитував критик В.Коряк і давав на це негативну відповідь.

Прекрасні у п’єсі сцени, в яких висміяно неймовірно довгі засідання, списки промовців, які після “скорочення” незмінно збільшуються; порожнечу багатьох урочистих церемоній з їх зайвим пафосом; “бамканням в дзвони”, що починається з першої – ліпшої нагоди. Тут, у цих деталях, - все вірно, все правда. Це були недоліки, про які слід було говорити на певний голос, кричати, щоб всі зрозуміли й відчули огиду до себе й до тих, які можуть терпіти це.І.Микитенко в рецензії слушно відзначив, що наші “болячки” зображені М.Кулішем з “теплим, трохи скорботним почуттям”. Справді, гіркий біль драматурга за долю нашої справи відчувався в п’єсі й передавався глядачеві. У п’єсі є багато спільного із дотепними картинами нашого побуту, змальованими трохи пізніше. І.Ільфом та Є Петровим в романах “12 стільців” та “Золоте теля”, картинами, які й зараз не застаріли.

Багато спільного, до речі, з героями роману І.Ільфа і Є.Петрова мають і деякі персонажі п’єси: надто вже “одеські” пройдисвіти, що втекли з Одеси, зокрема Сосновський, що чимось нагадує Остапа Бендера.

Але цікаві сатиричні сцени дивно співіснували у п’єсі з явно двозначними узагальнюючими афоризмами, відданими аферистами, Хуні Штільштейну і його Сарі. Коли, наприклад, Хуна говорить про свого сина (“мій балван”), що “він же скінчив семилітню трудну школу, а хіба не знаєте, що ця школа одне лише місце дає: у батька на шиї?”, глядач сприймає це як непорозуміння. Проти кого й чого виступає драматург? Проти школи, яка “трудна”, важка, чи проти того, що вона не трудова (хоч зветься трудовою), чи проти сина “болвана”? А подібні сумнівні вирази зустрічаються в п’єсі не раз.

Сама назва п’єси “Хулій Хурина” не просто вказувала на анекдотичний сюжет, що і дав життя комедії. Були у ній і незрівнянно глибші зв’язки з принципами еренбургівського письма в повісті “Хуліо Хурентіно”, що викликала в ті роки запеклі суперечки, під час яких частина критиків називала повість контрреволюційною, а інша – всіляко її підносила.”

Спільність була в піднесенні анекдота до рівня літератури, в свідомих настановах на умовність зображення, нарешті, в нечіткості авторських позицій, що викликала непевне враження. На відміну від п’єси “Отак загинув Гуска”, де авторська позиція була цілком ясною і неоднозначною, де великий сміх драматурга таврував потворне і пошле міщанство в комедійці “Хулій Хурина” все це прийняте скептецизмом.

Висновки

Совєтська система цілеспрямована і планомірно робила все для того, щоб в Україні залишилося якнайменше українського, нав’язуючи чужих, штучно створених героїв, котрі знаменували нову більшовицьку еру. Микола Куліш, як і багато інших свідомих українців, не сприймав таких методів, та й не міг сприймати, бо це шкодило українському народові, за майбутнє котрого він щиро вболівав. Куліш дуже добре розумів, що без національних святинь, національних героїв, без національного світосприйняття неможливо зберегти моральні орієнти, духовну монолітність та самобутність українського народу. Тому так болісно реагував він на появу нових гнучкошиєників, які самі підставляли шию під московський хомут і намагалися запрягти до рабського воза свободолюбивих і непокірних українців.

Комедії “Отак загинув Гуска”, “Мина Мазайло”, “Хуліо Хурина” відображають надзвичайно важливі проблеми українського народу у 20-х рр. Кожна з них має свою тематику, проблематику і відповідно до цього свою поетику. Використовуючи їдку іронію та сарказм, Микола куліш відтворив негативних персонажів, які через свою нікчемність, малодухість, втрату орієнтирів потрапляють у смішне становище. Але герої комедій Миколи Куліша не тільки комічні, вони трагічні за своєю суттю і відбивають реальний стан певної частини української нації, котра загубила сама себе, віддала на поталу свою честь та гідність. Разом з тим ці герої є певними соціальними типами, образами – характерами, котрі реально відбивали стан розшарування українського народу, який, не маючи своєї державності, єдиної віри, єдиної волі, втратив свою однорідність та одностайність.