Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль

Вступ

Проблема жанрових особливостей комедій Миколи Куліша в сучасній українській літературі мало ким досліджена. Тому метою нашої роботи було дослідити жанрові особливості комедій Миколи Куліша. Поставивши перед собою завдання дослідити тему, я перечитала всі комедії Миколи Куліша, передивилася критику, опрацювала статті тогочасних та сучасних критиків.

Під час опрацювання матеріалу я звернула увагу на те, що найбільше творчість Миколи Куліша досліджувала Наталя Кузякіна. У своїх працях вона детально дослідила творчість драматурга. Також його творчість досліджували Володимир Працьовитий, Зеров.

Отже, написавши цю роботу, я переконалася, що Микола Куліш – великий драматург ХХст. Жанрові особливості його комедій було досліджувати надзвичайно цікаво. У ньому найрізноманітніші різновиди комедій, які повинні досліджуватись і сучасними критиками.

Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні, суспільні й побутові явища, все відстале і відмираюче, негативні риси людей. Комедія як жанр зародилася в Стародавній Греції. Одним із найвидатніших драматургів тієї пори був Аристофан, якому належать комедії “Ахарняни”, “Мир”, “Вершники”, “Птахи”. Пізніше в літературі античного Риму помітне місце посідав Плавт. Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо знижує свої дійові особи до певного середнього рівня, що існує в суспільному житті. Не маючи належних позитивних якостей, дійові особи комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів тощо. Їм притамане ілюзорне бачення дійсності, вони завжди прагнуть розв’язати свої проблеми способами, які не підходять у данному випадку, оскількі вступають у протиріччя з обєєєктивними законами суспільного розвитку. В історії світової літератури є чимало блискучих комедій написаних у різних часах представників різних народів. У XVI – XVII ст.комедія домінувала в іспанській літературі. Автору “Дон Кіхота” М. Де Сервантесу належить комедія “Педро де Урдемалас”. Вершиною комедійних здобутків епохи відродження стали твори відомого драматурга В.Шекспіра. Уже ранні його комедії ( “Комедія помилок”, “Приборкання норонливої”, “Два воронці” ) будуються як любовні історії романтичного характеру з пригодами, переодягеннями, непорозуміннями, смішною плутаниною.

Витоки української комедії – в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу У XVIІ – XVIIІ ст. Яку і в кращих зразках європейської комедії, у центрі уваги національних авторів першої половини ХІХ ст. І.Котляревського (“Москаль-чарівник”), Г.Квітки-Основ’яненка (“Сватання на Гончарівці”), П.Котлярова( “Быт малоросиии”, “Любка”) – опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини.

Вершини розвитку комедія досягла у творчості М.Куліша (“Отак загинув Гуска”, “Хулій Хурина”, “Мина Мазайло”) В літературі останніх десятиліть комедія представлена в творчості О.Коломийця (“Фараони”), О. Підсухи, (“Ясонівські молодиці”), Я.Стельмаха (“Вікентій Прерозумний”), В.Минка (“Жених із Аргентини”). У сучасній українській і світовій літературах комедіях набула ряду нових жанрових модифікацій: трагікомедія ( Л.Пірандело, Ж.Ануй), трагіфарс (Е.Іонеско), комічна алегорія (Е.Шварц), комедія-притча

( В.Минко).

Комедіографія ХХ століття набула нових характерних ознак “Фантазія, гротескне бачення світу, пародійність, цілеспрямоване перебільшення в парадоксальних ситуаціях і характерах – все це переплітається з драматизмом, з елементами трагічного потрясіння. І вже не тільки один сміх панує в комедії, від трагедії переходить до неї сприйняття пагубного як страшного, а від драми – наявність елементів кризового драматичного стану”. – Фролов.

Отже, під впливом соціальних катаклізмів вміст трагічного у комедіях 20-30 рр. XX століття збільшився. Але специфічною особливістю комедії є те, що комедійні характери н6е повинні глибоко страждати, вони не можуть перебувати в жахливих кнфліктних ситуаціях. Бо інакше комедія втратить бадьору мажорну тональність і здатність викликати сміх.

Якщо б Микола Куліш дожив до тих приємних днів, коли всіма шанований ювіляр згадує минуле, він, можливо, почав би своє слово так:

- Уявіть собі, друзі, грудневу віхолу в безмежному таврійському степу, село чаплинку, де в багатіїв тріщать комори, а бідняки підраховують останні запаси хліба, - мабуть, вистачить лише до Різдва;, нужденну наймитську хатинку, мале, що вовтузиться в лахмітті. Це – я. “І Щастить тим злидням на дітей”, - певно, подумав би та й сплюнув котрийсь з багатіїв, почувши новину...