Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль

Поза службою, поза сім’єю, родиною Гуску ніколи нічого не цікавило – він жив спокійним життям – вірно служив царю-батюшці і сподівався, що той його ніколи не скривдить. Але царя не стало, і Гуска став бідним сиротою, безпорадним, безпомічним та переляканим. Більшовицька влада його не влаштовує, і він покинув службу.

Весело й молодо сміявся М.Куліш над обмеженістю, ослячою впертістю міщанина. Йому здавалось, що комедія навіть над міру весела: Жаль великий, що ця комедійка не серйозна. Од неї пахне молодим, надто вже веселим автором. Дух “рибної ловлі” залишився, скільки я його не вибивав” .

Справді, комедії бракує широкої суспільної проблематики, але в своїх межах вона достатньо серйозна і в той же час легка.

Витягши на світ божий міщанина з Закапелка, М.Куліш не перебільшує його ролі в суспільному житті, 6емоційна атмосфера в п’єсі відповідає дійсності.Більшовики наступали, міщанство відступало – в цьому була правда. І хоч в комедії немає жодного широко розкритого позитивного образу, але всією логікою думки і почуття вона утверджує силу революції. І з тієї точки зору п’єса “Отак загинув Гуска” була і залишається блискучим спростуванням всіляких схоластичних дискусій про те, скільки позитивних героїв повинна мати комедія і чи можлива радянська комедія без позитивних героїв.

В гротескній комедії “Отак загинув гуска” позитивним героєм є сміх, веселий сміх над тупістю міщанства, над сміховинністю його ілюзій про крах революції. Позиції письменника були цілком вірними, ясно виявленими.

На сцени театрів комедія “Отак загинув Гуска”, здається так і не вийшла. Пояснити це можна тим, що в ній письменник не зміг осягнути тієї дійсності, напруженості сюжету, яка необхідна п’єсі не лише як літературному, а й драматичному, театральному творові. Та й самі виразні яскраві типи були взяті політично неглибоко, адже це був “людський порох”, як сказав А.Луначарський з приводу подібних образів п’єси М.Єрдмана “Мандат”.

Аналізуючи п’єсу “Народний Малахій”, Ю.Смолич лучно писав, що “майже всі дійові особи першої дії – то типи: яскраві, театрально загострені, соковиті, гротескові типи” . Справді, перша дія “Народного Малахія” – це винятково-виразлива гротескна характеристика життя родини Малахія Стаканчика, що мешкає у власному домі на Міщанській вулиці №37.

У “Народному Малахії” ніби співіснують кілька п’єс. По перше – блискуча сатирична комедія звичаїв; по-друге – досить визначена і в той же час неясна, езорівською мовою написана проблемна політична п’єса; і по-третє – хвороблива й несприйнятна на своєю естетичною основою трагедія.

У другому і третьому планах п’єси відбувається те, що в логіці зветься “підміною тез”. Цілком вірна теза: “міщанство вороже людському” несподівано і, слід визнати, не дуже майстерно підмінена тезою другого плану – “більшість людей – міщани”, а це логічно завершиться трагедійним забарвленням третьої лінії – “в зіткненні з міщанством людське гине”. Вся парадоксальність подібного зміщення тез і розкривається в еволюції образу Малахія Стаканчика, що 47 років благоденствував “нормальним” міщанином, а потім несподівано став “людиною” й ніби тому загинув у зіткненні з суспільством.

Той факт, що письменник зробив Малахія божевільним, ні в якій мірі не знімає поставлених проблем. Навпаки, користуючись “клінічним станом” свого героя, письменник вкладає в його уста важливі міркування, від яких інколи тхне душком націоналізму,- 1)про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 20 про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово «уночі» правлять, як за два слова – “у ночі...”). В сукупності своїх мрій і вимог Малахій стає пропагандистом якогось невідомого “голубого” життя, сучасну радянську дійсність він бачить лише в похмурих фарбах. Поставлений драматургом над суспільством сучасний Дон-Кіхот – Малахій Стаканчик виявляється енергійною, “гуманою” людиною, яка щиро прагне знайти вихід з міщанського болота.

Позитивні герої – робітники, які з’явилися в другій редакції твору, були схемантичними, бездіяльними і, звичайно, істотно не змогли змінити напрям п’єси, зняти мученицький ореал з героя. П’єса багато разів змінювалася, перероблялася, але в суті своїй змінитися вже не могла.