Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль
“...Для Миколи Куліша людина була невід’ємною часткою природи, всесвіту, вкорінена в історію, вона мусила її відчувати усім своїм єством і продовжувати нитку життя як індивідуального, так і суспільство. Все це неможливо поза національним, і мова – один з найперших показників фізичного здоров’я нації. Але мова не вичерпує віяла інших проблем, що поступають перед сучасником... Саме це й забезпечило комедії шалений успіх – попри всі її філологічні здобутки, на яких так багато наголошувала критика, глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичну сатиру на міщанства в цілому, на філістерство як на духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної упередженості і зверхності – від “хатнього” українського націоналізму до великоросійського шовінізму” .
У цих словах, на мій погляд, і виражена головна думка п’єси М.Куліша “Мина Мазайло”.
“Мина Мазайло” відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимні аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. Колоритна мова рельєфно відображає специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків - великих, ніжних мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.“Мина Мазайло” – комедія типів. Ґрунтовно розроблені дійові особи складають сюжетно-колізійні та концептуально-світоглядні пари. Це Мина Мазайло і Мокій, Рина й Уля, тьотя Мотя і дядько Тарас. Їхні репліки, діалоги і всупають чинниками та носієм суто комічного начала.
Мина Мазайло та Мокій, тьотя Мотя та дядько Тарас з моменту появи у п’єсі одразу постають як духовні антитези. Образи Улі та Рини на початок змальовано як суголосні. Дівчата діляться своїми інтересами, таємницями Рина говорить про Улю не інакше, як “моя подруга”. Проте з плином комедійної колізії ці образи стають протилежними, в них починають домінувати різні духовно-світоглядні ціннності.
Варто наголосити на тому, шо “Мина Мазайло” є лірико-соціальною комедією. Суспільне явище українізації та пов’язані з ним різноманітні культурно-духовні, національно-світоглядні тенденції та процеси. Микола Куліш поєднує з глибоко розробленою інтимною лінією, з мотивами романтичної закоханості й ніжного кохання.
Інтимні перепитії відіграють у п’єсі помітну концептуальну й структурно-композиційну роль, вони є одним з вагомих чинників руху дійової інтриги, психологічної загостреності, розвитку комедійної тональності та комічних ситуацій, розкриття етичної та ціннісної сутності образів-персонажів.
“Мина мазайло” – це не лише феєрверк художніх типів, концептуальних зіткнень, світоглядних поєдинків, чітко виписаних сцен, дотепних діалогів, епатажних реплік, афористичних висловів, жартівливих умовиводів, трагікомедійних суджень, мовленнєво-фонетичної гри. Це й вишукана у структурно-композиційному відношені п’єса, що характеризується численими знахідками, “секретами”організації та динаміки комедійної дії.
Репліки та афоризми, мізансцени та пасажі комедії цитувати й обговорювали різні представники українського суспільства. Образи, характери п’єси “Мина Мазайло” активно проектувалися на сучасну українську дійсність і трактувалися як живі й самобутні типи з навколишнього життя.
Отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє відображення у п’єсі “Мина Мазайло”, і це не могло привернути уваги читачів до броблеми її збереження та розвитку.
“Хулій Хурина” – інтермедія, яка виникла за анекдотичних розповідей у письменицьких кулуарах. Але як справжній художник, він зумів на основі цих курйозних історій витворити сатиричну комедію, котра правдиво відбивала конкретну ситуацію в Україні в 20-х роках ХХ ст. П’єса мала виразне антибільшовицьке спрямування. У ній письменник вирішив заглядаючи вперед, не міг не помітити тенденції до моральної та духовної деградації суспільства, побудованого на фальштфих соціалістичних ідеалах. На кожному кроці він стикався з самодурством більшовицького ладу, його жорстокістю, неміч6істю і загрозливою перспективою щодо українського народу.
“Авторська зневіра в можливість розумної організації роботи проходить через весь твір. Письменник хотів прикрити її під заголовком “комедійка”, - мовляв, не давайте всьому цьому історичного значення, бо це лише жарт. Можливо, п’єса справді була задумана як жарт, як весела “проба пера”, але між задумами і виконанням пролягла значна відстань і легковажний жарт став тенденційною сатирою” , - зазначала Наталя кузякіна і намагалася пояснити це протиріччям світогляду самого Миколи Куліша. Але, на мою думку, тут варто говорити не стільки про протиріччя світогляду, скільки про розходження світогляду драматурга з його творчими принципами, що твердо опиралися на національну основу і визначили магістральну лінію та естетичне спрямування творчості. Хоча коли офіційна радянська критика визначала комедію ідеологічно шкідливою, майже антирадянською. Микола Куліш намагався пояснити це ідейним зламом, який трапився 1926 р. коли він перейшов з позицій активної боротьби тодішньої революційної дійсності на позиції надто критичного ставл6ення до неї.