Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль
Потім уявіть собі, друзі, несподіване і химерно-важке сирітське щастя, яке приводить мене в місто Олешки – чудову оазу садів і виноградників серед замріяних плавнів, де я, голодний та обідраний, старанням добрих і недобрих людей вчусь. І де? В гімназії!...І нарешті, уявіть собі, друзі, безмежну голубінь моря, нестерпні пахощі акації, стократість кольорів і барв, і в цьому шаленстві півдня – постать заклопотаного чоловіка з портфелем в руці. Це знову – я, в завжди трохи в сентиментальній Одесі, в місті моєї першої великої п’єси і останньої любові...”
Цілком ймовірно , що М.Куліш почав би свій виступ інакше і, певно, не згадував би ні про чорноморські сухі степи, ні про спокійні води Конки та Чайки – річок, що з тихим плескотом підливають береги Олешок, ні про велич запіненого штормового моря.
Але треба було про все це згадати, бо це згадати, бо в цупкій пам’яті М.Куліша, в емоційному багатстві його душі назавжди залишилося все це і, не висповідане перед читачем, жило, викарбоване до смерті...
Микола Куліш - найвидатніший український драматург ХХ століття. Це митець великого масштабу і філософської глибини, який потребує сучасного прочитання і відповідного осмислення: “ Якщо ми хочемо збагнути г7либинно покоління 20-их років, якщо ми хочемо знати його вірую, його внутрішню трагедію дисгаморності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби модерного пореволюційного українського мистецтва, доби, яка ще й дотепер не завершена, - то ми повинні якнайглибше вивчити творчість і образи М.Куліша. Саме в них ми знайдемо таємниці й розгадки цих “мятежних” років, що їх вірним, активним творцем і сином був М.Куліш” , - підкреслював Григорій Костюк.
Творчість Миколи Куліша привертала увагу багатьох дослідників. Найгрунтовніше досліджувала драматургію Миколи Куліша Наталя Кузякіна. Вона видала дві монографії про письменника: “Драматург Микола Куліш” (К., 1962) і “П’єси Миколи Куліша” (К., 1970). Це було найкраще дослідження радянської епохи, але Наталя Кузякіна не виходила за межі класового підходу аналізу драматургії Миколи Куліша, тому їй не вдалося проникнути у творчу лабораторію митця. Такий підхід завів її у глухий кут. Найплідніший харківський період 1927-1929 рр., коли Микола Куліш створив свої шедеври світового рівня – “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, - надзвичайно авторитетна дослідниця української драматургії Наталя Кузякіна називала “бездоріжжям” і намагалася негативно оцінити ці твори, хоча їй це не вдалося. Вона не могла не знати справжньої їх ціни, але для такої оцінки марксистсько-ленінська методологія, безперечно, не підходила .
Комедія найважчий жанр, бо крім того вона викриває і висміює людські вади чи соціальні явища, їй необхідно зберегти ефект анекдоту: “Властивість комедії полягає в тому, щоб схопити смішне, отже на цьому нахилі й будується мета того виду мистецтва, що полягає в збуджені сміху, цю мимовільну судоргу вважають за ознаку радості, але серця від того виду мистецтва, що полягає в збуджені сміху; цю мимовільну судоргу вважають за ознаку радості, але від того не робиться менш порожнім, ніж було” .
У комедії переважно більше вимислу – тут драматург часто зображує події, які важко уявити в житті, тому він повинен володіти великою майстерністю, щоб створити ілюзію життєвої вірогідності, яка називається художньою правдою. Характери у комедії хоч і більш умовні, ніж у власне драмі чи трагедії, але вони мусять бути кумедними, ефектними і дотепними.
Особливу роль виконує здатність драматурга творити комічні ситуації, де мають змогу виявити себе образи-характери. для цього автор часто використовує сатиру, гумор, сарказм та іронію. Комедія розрахована на людину з добре розвиненою естетичною свідомістю та почуттям гумору, здатною розуміти і відчувати комічне.
В українській ( а також і російській) драматургії комедія вийшла за межі потішного жанру. Вона зразу ж спрямувала сміх проти негативних суспільних явищ, її елемент не є та невинна дотепність, яка добродушно кепкує з усього через саме бажання позубоскалити; ні, її елемент є цей “Жовчний гумор, це грізне обурення, що не усміхається жартівливо, а регоче люто, що переслідує нікчемність та егоїзм не епіграми, а сарказмами” .
Комедіографія ХХ століття набула характерних ознак. “Фантазія, гротескне бачення світу, пародійність, цілеспрямоване перебільшення в парадоксальних ситуаціях і характерах – все це переплітається з драматизмом, з елементами трагічного потрясіння. І вже не тільки один сміх панує в комедії, від трагедії приходить до неї сприйняття пагубного як страшного, а від драми – наявність елементів кризового, драматичного стану” .