Сидір Твердохліб (1886–1922)

Заплакали в небі з жалю херувими

Над людськими злими судьбами,

Ймив голову демон руками багрими

І німо залився сльозами...

Скотилися сльози... Вітри їх носили,

На сніг їх стинали морози,

Аж впали на людські стежки, на могили

І знов замінились у сльози...

***

Як заблисли срібні зорі в розцвіті весни,

Загоріли, полетіли, впали в бур'яни.

Гасли зорі, попеліли сльози в бур'янах -

З вітром мрії полетіли в білих серпанках...

Десь далеко грають сурми, гомін тихо йде:

Ой, де ж твої білі мрії, де спочили, де?..

ЗОРІ МЕРКНУТЬ...

На кучерявих пнях діброви

Нічка сріблисті тче основи,

Срібним промінням тче, гаптує,

Внизу дрижучі листи туї,

Внизу дрижучі...

На веретені мого серця

Смуток сріблисті тче десені,

Різноманітні творить взори,

Меркнуть на небі метеори,