Творчий і життєвий шлях Арона Копштейна

Арон Копштейн любив насичувати свої твори географічною конкретикою, що була для нього одним з джерел натхнення й художності. Його поетичне світобачення було невід’ємним від місцевих і регіональних назв – селищ, річок, населених пунктів, їхніх характерних прикмет. Він гранично конкретизовував місця поетичної дії, співвідносив із ними почуття ліричного персонажа.

При цьому поетична реальність не ставала обезвоженішою, не набувала рис сухої документалізованості, не переростала у неяскраву заземленість, а навпаки, збагачувалася тональністю одухотвореності, ліричною виразністю оповідної манери.

А.Копштейн опоетизовував Україну, Грузію, Далекий Схід. Він чітко, зримо вимальовував поетичну країну, в якій жив та якою мандрував його ліричний персонаж. У цій країні були свій інтонаційний клімат, своя географічна романтика, свої благородні етичні норми, власні максималістські канони життя.

Як у художньому просторі Олександра Гріна існувала Грінландія, так у поетичному уявленні Арона Копштейна – країна романтичних сподівань і таких же романтичних дій. Красива й гармонійна країна А.Копштейна, створена ним у поезіях 30-х років ХХ століття, так само співвідносилася з оточуючою реальністю, як оповіді братів Грімм, як поетичні фантазії Гумільова, як казкові феєрії Метерлінка.

Копштейн писав захоплено, пристрасно. Він і не помітив, як його поетично-казковий світ став емоційною альтернативою реальності 30-х років. Свою музу він вбачав інтонаційно-образним продовженням, поетичною тезою оточуючої дійсності, а вона фактично стала (несподівано й несвідомо для митця) художньо-світлою антитезою драматичних 30-их років.

Створений А.Копштейном поетичний світ є певною мірою утопічним, фантастичним у своїй правильності й логічній досконалості. Поет усе своє стрімке життя шукав ідеальне місце для життя свого героя. І знайшов його – у власній романтичній поезії.

Арон Копштейн був художником легкого слова. “В нього було величезне природне чуття ритму, мелодії, - писав про нього С.Крижанівський. – Вірші поетові давались легко – він думав віршами” ( 5 , 6 ).

Ось це “думання віршами” миттєво відчувається в усьому, що і як А.Копштейн написав, - у ліричних фотознімках “з натури”, пейзажних ескізах, патетичних закликах, романтичних гаслах, елегійній ритміці, невимушеній зміні ритмостилю. Кожна поетична форма була для нього органічною. Він легко переходив від традиційної елегійною тональності до аритмічної “драбинки” в стилі Маяковського.

Приснилося,

що досі ти зі мною,

Обпалюєш мене

тифозним зноєм.

Був вечір.

Сморід.

Ніч.

Вмирала мати.

Навіщо згадувати?

Не згадати…

(“Я на землі осяяній лечу…”)