Творчий і життєвий шлях Арона Копштейна

У поезії “Як і завжди, цвітіння врочисто…” ліричний персонаж А.Копштейна однозначно стверджує, виражаючи сутність власного погляду на світ:

Значить, вірити можна і треба,

Що за містом – широкі поля,

Що земля обернулась на небо,

А над небом – ізнову земля.

У ліричного героя А.Копштейна не виникає жодних сумнівів у правильності організації того суспільства, у якому він живе. Ця правильність для нього є непохитною, ознакою гармонії, синонімом істини. Йому до серця ті духовні інституції, моральні канони, якими живе він і ще багато таких, як він. Для нього є щастям жити в однозначному, ясному й чітко побудованому світі:

Все розкреслене, вписане в графи,

Зрозуміле, мов перший сніг, –

з гордістю розмірковує ліричний герой у поезії “Біографія осені”.

Ліричний персонаж А.Копштейна вірить, що людина – вершина природи й творець свого власного щастя, своїх перемог. У нього немає сумнівів у тому, що людина є всесильною. Її силу ліричний герой пов’язує виключно зі свідомістю. Він твердо знає (а знає тому, що вірить), що всесильна свідомість веде до такої ж всесильної волі, яка, у свою чергу, спроможна подолати будь-які перешкоди.

Поезії Арона Копштейна притаманна неабияка вольова спрямованість. Художні настрої, поривання, думки просякнуто потужним енергетизмом, у якому широко звучать авторські бажання, пристрасність, переконаність.

Ліричний герой А.Копштейна не задовольняється мінімальним – він хоче всього: бути щасливим в особистому житті, корисним друзям, приятелям, потрібним на виробництві, військовій службі. Він прагне жити для того, щоб віддавати себе іншим, щоб розвиватися в унісон із суспільством. Він може все, чого хоче й прагне.Життя для ліричного персонажа поезії Арона Копштейна – це розмова зі своєю добою. Він сповідується їй у коханні, відданості, незмінності та незамінності етичних симпатій, переконань. Він повністю поділяє тезу про необхідність індивідуального й суспільного зростання й не уявляє, не мислить свого життя без цього зростання. Його духовним ідеалом є “вулиця Щорса”, якою він рішуче крокує. Ліричний герой вірить у святість ідей революції та громадянської війни. Він уважає, що, хоча жертви були великими, вони були необхідними: без минулої крові, на його переконання, немає сьогоднішнього та майбутнього щастя.

Ліричний герой є пристрасним прихильником світового переустрою. При цьому він не замислюється над тим, чи є в цьому потреба для всього світу. Він походить з когорти “вічних революціонерів”. Для нього, його світогляду органічним є революційний пафос, у якому зосереджено енергію безкінечного руху. Він поділяє максималізм революційних гасел, тому що вони емоційні та не дозволяють жити в статиці, у спокої.

Натура ліричного персонажа постійно ініціює потребу в різноманітних змінах – як у незначних, так у помітних і кардинальних. Його душа живе, дихає перманентним розвитком, і в 30-ті роки для ліричного героя революційний процес, розпочавшись ще в позаминулому десятилітті, не припиняється. Для нього джерелом і компасом цього процесу назавжди став жовтень 1917-го.

Свідомість ліричного героя постійно осяяна непохитністю ставлення до навколишнього світу. Він переконаний, що в оточуючій реальності темні фарби можуть поширюватися лише від темних сил, які ще зустрічаються в житті, проте, на думку ліричного персонажа, вже не спроможні змінити хід історії. Він не має сумнівів, що мешкає у великій сонячній країні, як не має їх і в тому, що сонцедайність – основний і найбільший здобуток того суспільства, яке він та чимало таких, як він, будують.