Творчий і життєвий шлях Арона Копштейна

Поет і вчений Степан Крижанівський у розвідці 1955 року писав: “Арон Копштейн був поетом-ліриком” ( 5 , 4). Ця теза потребує уточнення: А.Копштейн був поетом експресій, акцентованих емоційних виявів і станів, різноманітних настроєвих візерунків.

У наведеній фразі С.Крижанівського з передмови до вибраних творів Копштейна цілком раційною є думка, що основний хист поета висловив себе у суто ліричних інтонаціях. Це абсолютно слушно, оскільки художньо найсильніші вірші А.Копштейна переважно є елегійними, мінорними, тендітно-сумними. До них належать поезії “Лист”, “В середині місяця квітня…”, “Винограду сині грона…”, “Осінь” та інші, у яких життя поетового серця переплітається з нюансуванням душі природи.

Риси вічного мистецтва притаманні тим творам Арона Копштейна, де поет і його ліричний герой перебувають на відстані від ейфорійного соціуму, де вони живуть трепетними порухами серця, ніжними спогадами, відчуттям єдності кохання й природи.Любов для ліричного героя пов’язана з мінорними інтонаціями. Ностальгійність почуттів до коханої, до її уявного образу, до тих місць, з якими переплетені спогади, виразно звучать у поезії “Лист”. У ній відбито найвагоміші якості Копштейнової музи – органічна задушевність, елегійна сповідальність, тремтлива мінорність, ніжна збентеженість, поетична легкість рядка.

Як живеш у розлуці, Клаво?

Я давно на Дніпрі не бував.

Від Каховки до Станіслава

Обертається пароплав.

Під кормою вода солона –

Починається вже Лиман.

Ми не їли давно пасльону,

Вже й оскоми дитинства нема.

А згадаю Широку Балку,

Сірий вечір, тужавий сніг…

Може й хороше, може й не жалко,

Що не бачились навесні.

У поезіях “Лист”, “В середині місяця квітня…”, “Вино¬граду сині грона…” ліричний герой А.Копштейна живе не зовнішнім, не соціумним життям, а внутрішнім, одвічним, у якому поєднуються романтичні хвилювання серця, неповторна аурність природи, асоціативність і особистісність картин-споминів. У них виражено красу інтимних стосунків – красу неголосну, якщо не тиху, то притишену, лагідну й не гучну. Ці поезії входять до класичної спадщини української інтимної лірики, тому, розвиваючи вислів-характеристику С.Крижанівського щодо Арона Копштейна як “поета-лірика”, доречно підкреслити: він був майстром інтимної поезії.

А.Копштейн – мандрівний поет і романтик мандрів. Він багато подорожував Україною, іншими республіками та краями тодішньої держави. Він не міг писати, поетично мислити без мандрів і подорожування. Вони будили його творчу натуру, підказували йому поетичні теми й мотиви. Мандрівний пафос відбито у багатьох віршах А.Копштейна. Це простежується навіть у назвах – “Місто Коростень”, “Спогади про дощ у районі Садового Кільця”, “Вірш про Миколаїв і Херсон”, “Пісні про Одещину”, “Джанкой”, “За Байкалом”, “Тендра”, “Дніпро”, “Владивосток” тощо.