Творчий і життєвий шлях Арона Копштейна
1930 року А.Копштейн приїжджає до Харкова й привозить із собою низку поезій. Він мріє про літературну діяльність, про поетичне життя, про творчість і повну самовіддачу в творчості.
На початку 30-их років його вірші починають з’являтися у пресі, в часописах. На юного поета звертають увагу помітні у той час письменники - І.Кулик, П.Усенко, Л.Первомайський, С.Крижанівський.
1931 року, коли А.Копштейну було шістнадцять, він переїжджає до столиці України. У Харкові юний поет активно включається у літературний процес.
Поетична діяльність Арона Копштейна пройшла у чи не найбільш важкий для української літератури період і тривала в межах десяти років – з початку 30-их до початку 1940-го року.
Ще не так давно (років п’ятнадцять-двадцять потому) цей час - 30-ті роки ХХ століття - легендарно оспівувався в радянському суспільстві як період небувалих і нечуваних звершень, будівлі й досягнень. Нині ж він так само легендарно знищується як ера державного терору й переслідувань. Але ж окрім виокремлених соціальних характеристик це був і період звичайного життя, коли люди творили, помилялися, кохали, зраджували. І це також відбито в мистецькому русі того часу.
Арон Копштейн прожив неповних двадцять п’ять літ. За життя він написав і випустив шість поетичних книжок, виступив у двох колективних збірках ( 1 , 16 - 17 ).Специфіка художнього розвою поета полягала у тому, що з 1933-го до 1939-го його книжки або книжки з його участю виходили друком щороку, одна за однією, а 1933-го року їх вийшло дві - одноосібна й колективна.
По смерті побачило світ ще п’ять поетових збірок – “Синє море” і “Вибрані твори” (обидві - 1941), й значно пізніше – “Вибрані поезії” (1955) та “Поезії” (1966), а також у російському перекладі “Стихотворения” (1956).
Назви прижиттєвих книжок Арона Копштейна влучно передають специфіку поетового ставлення до життя й до свого місця у ньому.
Перші збірки - “Хочемо, прагнемо, можемо” (1933) й “Харків” (1933, колективна) позначені юнацькою захопленістю всіма виявами оточуючого життя. У них немає місця сумнівам, коливанням, будь-яким ваганням. Вони пройняті беззастережним оптимізмом, романтичною поезією побуту, виробничих дій, духовних поривань, ліричних почуттів. У цих збірках закладено основні мотиви, що пройшли крізь усю творчість поета. Потім з’являлися нові мотиви, образи, але провідна тональність поезії зберігалася незмінною.
Це виразно засвідчили наступні книжки А.Копштейна – “Розмова” (1934), “Зростання” (1935, колективна), “Вулиця Щорса” (1936), “Джерело” (1937), “Держава сонця” (1938), “Радостный берег” (1939, в російському перекладі). Їхні назви - чіткі, життєстверджуючі, стислі - досить повно передають особливості поетового пафосу, мислення й стилю.
Арон Копштейн – це поет, який жив одним життям зі своїм ліричним героєм і тому майже увесь відбився у ньому. Ліричний герой якщо не альтер его поета, то принаймні його однодумець.
Провідною концептуальною рисою ліричного персонажа А.Копштейна є насиченість оптимістичною соціальною вірою. Він любить життя, тому що воно для нього є красивим і добрим, приємним і затишним, тому що не помічає темних і гірких його аспектів. Він насолоджується кожним днем, кожною миттю, як це робить маляр, коли бачить чарівний пейзаж, коли спостерігає та відчуває у своїй свідомості неповторні кольори й відтінки природи.
Ліричний герой А.Копштейна повністю й беззастережно приймає навколишні суспільні, духовні та психологічні процеси, не намагаючись їх аналізувати, а тим більше критикувати чи заперечувати. Його внутрішня позиція не тільки з граничною, але, здається, з абсолютною повнотою збігається з тими світлими, оптимістичними фарбами, епізодами, які він спостерігає довкола.
Ліричний герой не просто вірить - він вірує у те, що світ влаштований саме так, як він його бачить і сприймає, що світ не може бути іншим, ніж тим, яким він його відчуває, що усюди панують добро і краса.