Життєвий і творчий шлях Т.Мельничука

Поет будує свій суверенний простір в контексті найнесподіваніших морально-етичних орієнтирів (“тихо скавулять кімнати // на ґратах / горицвіт зірок / у синьому горщику / несе янголам борщику / а година година хоче спати / звари мені вкраїноньку мати / зрубай мені голівоньку кате”).

Ота неймовірність, нереальність вислову є однією з найхарактерніших ознак художнього стилю Т.Мельничука, ба й більше - формулою його душі, відкритої для всіх, пульсуючої ритмом свого часу.

У збірці “Князь роси” поет спробував форму вільного вірша, і показав своє досконале уміння в такому віршуванні. Тут варто зазначити, що тоді в українській поезії існували лише певні спроби такого віршування. Однак, досконала форма верлібра, яку вдалося підкорити поетові, тривалий час не бралася ним до уваги, не ставала домінуючою у його віршах. Для верлібрових творів збірки характерні: ритмічна вивільненість, різноманітне інтонаційне варіювання, складна система ритмічних закінчень, взаємозв’язок і взаємозалежність метрико-ритмічних рядів між собою.

Вільний вірш Т.Мельничука відзначається введенням додаткових словесних акцентів в межах одного метрико-ритмічного ряду та пов’язане з цим членування даного ряду. Як правило, в цих поезіях не вживається розділові знаки, кожне слово (інколи сполука двох-трьох повнозначних слів) записується з нового ряду. Поезія ділиться на окремі частини, кількість рядків у яких може коливатися від одного до п’яти-шести. Інколи в поезіях наявна рима, і що характерніше для змістовної конструкції - поет римує слова задля досягнення ефекту спорідненості:

...

вертить цар залізне кружальце

а в кружальця

деренчать жальця

вжалить жальце у вію

і мамине серце скаменіє

і мамина голова

ляже на слізку в труну

а заберіть вицвілого царя

нехай я засну.

Як бачимо, тут об’єднуються слова “кружальце” - “жальце”, “вію - скаменіє”, “труну - засну”. Розглянувши семантичне навантаження кожного із слів пари, помічаємо деяку спільність їх змістовних ліній. Так, зокрема, символіка слова “труна” (або ж інше більш виразніше - “домовина”) - притулок для вічного сну, спочинку; воно римується із відповідником “засну”, що так само передбачає спокій, але не вічний, на певний час. Подібне переплетення семантичного поля і в слів “вію - скаменіє”. Чому саме у вію “вжалить жальце”? Проходять асоціації з невиваженими діями малої дитини (“вертить цар залізне кружальце”), яка по своїй несвідомості потрапляє предметами в очі. Образ дитини-царя підкреслюється і словом “мама” та характеристиками стосовно цього персонажа (“мамине серце скаменіє”, “мамина голова ляже на слізку в труну”), які вказують на жаль, відчай за вчинки сина.

Інтонаційні розтини порушують звичайний спосіб мислення, вичленовуючи окремі слова або сполуки слів, акцентують увагу читача на кожному зі слів, увиразнюють поетичне висловлювання:

мертві