Життєвий і творчий шлях Т.Мельничука

Ти казала,

Ти благала:

“Не смій...”

Ти не знала,

Не гадала,

Що так добре вдвох:

Ніч сміялась,

Ніч ридала,

І був теплий мох.

Окремі штрихи, деталі вимальовують образ милої жінки, коханки, яку зваблює ліричний герой. Або ж далі маємо Жінку-матір, яка стає убивцею свого “первозачаття”:

Первозачаття

В собі убила

Неначе відтяла руки

Відрізала крила.

Гріх, вчинений нереалізованою матір’ю порівнюється із відрізаними крилами, втятими руками. Тут виникають асоціації з образом птахи, для якої втрата крил - беззмістовність, нереальність життя, існування. Візії жінки, її приваб, виникають у поета навіть стосовно підводного світу:

Коротка чеснота плать,

Юпок цнота розпалена.

У морі краби сплять

З німфами на пару.

Як бачимо, метафорами “чеснота плать” і “юпок цнота” та людськими якостями, які приписуються морським жителям (“краби сплять з німфами на пару”), автор творить образи жінок-спокусниць.

У Т.Мельничука превалює у віршах трагізм, але це світлий трагізм, що нас піднімає, окрилює. Митець прагне, щоб поезію його сприймали не як біографію, а тільки як поезію. Він був занадто вільний - творив поза цим світом, зовсім не працював на біографію. З його страждання, великого незмірного болю народилася справжня поезія.

А ось що говорить сам Тарас Мельничук в одному із інтерв’ю українському телебаченню: “Поезія для мене - усе. В усьому живе поезія - тільки треба побачити, почути її звуки, сконтактуватися з нею. Поезія - це та енергія, енергія, я б сказав, десь усього людства... це є щось таке глобальне і разом з тим це є Людина, це є Я”.