Життєвий і творчий шлях Т.Мельничука

на маленьке деревце

помолилася

поможи боже.

Уже дещо було сказано про образ птахи у поезіях Т.Мельничука, тут ми можемо помітити нову значеннєву лінію - невпинність, швидкість. Сокира і птаха - два, здається, несумісні поняття, чому ж автор ставить їх у один рядок як порівняння? Чому сокира (знаряддя страти, вбивства) набуває людських рис, душу, бо ж отримує вміння молитися, просити чогось (здобувати енергетику) від створеного божества? І для чого - для страти, вбивства. Чи можна було виразніше розкрити суть людського життя, жорстоких взаємин, коли на трупах будуються держави-загарбники?

Тут варто розглянути погляди автора на Бога, вірування. В аналізованому вірші відтворено реліктові вірування нашого народу: перед початком нової справи - просити допомоги у Творця. Але є й інші грані цього образу у Т.Мельничука:

Я вірю сьогодні у Бога,

В огнистого бога любові,

Гіркого, неначе сіль.

Той бог по ранній росі

До мене прибіг,

Але не поміг -

Не зміг.

Боже любові,

Зі мною будь,

Лиш не нашіптуй:

“Забудь... Забудь!..” .

Отже, віра поета є непостійною. Це підкреслюється словом “сьогодні”. У вірші із загального поняття про Бога виокремлюється давньоязичницькі вірування, які творять в уяві образ бога любові “гіркого, неначе сіль”. Такі характеристики зумовлені досвідом життя, стосунків із Жінкою.

Для поезій Т.Мельничука є типовою поява образу Жінки в різних її іпостасях. Уже досліджувався образ матері “канібалістської” (“Ви йшли на мене...” - “ви йшли...”), що є втіленням архетипного Жаху (її обличчя втратило риси специфічно індивідуальної окремішності, воно кровоточить, стає суцільною кривавою плямою) [29;73]. Окрім таких трактувань Жінка являється в поезіях Т.Мельничука і в еротичних видіннях:

Білі руки -

Тихі муки,

Ноченята вій