Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років

Договорові Б.Хмельницького з російським царем не судилося здійснитися. І.Мазепа, будучи політиком, те добачив.Російські повели себе на Україну яке завойовники, а відтак створили тут “велику руїну”: десятками років лилася тут кров, сновигали армії, а гетьмани або до Сибіру мандрували, або голови клали на плахи під сокири своїх-таки земляків, які опинилися у ворожому таборі. Царські ж воєводи, сидячи по містах, поволі підпорядковували собі козацьку старшину, міщанство, духовенство, притягали на службу місцевих малоросів.

Уже на перших сторінках першої частини “Мотря” Лепкий вводить сцену розмови Петра І з Мазепою, де цар дорікає гетьманові, що його люди не хочуть вчитися російської мови та вважають росіян іноземцями, і нагадує, що один з нових пунктів накладає на гетьмана обов’язок зміцнювати зв’язки між українським і московським народами у першу через шлюби.

Лепкий показує роздуми гетьмана над цією проблемою. Треба було діяти обережно, щоб не викликати підозри Петра, протиставитися поведінці царської адміністрації, а рівночасно готуватись до збройного виступу. Сильніші мучилися в роздумах, гинули фізично в нескінченних царських походах по “Собиранию земель”, слабші тягнулися під царську руку, поглиблюючи руїну землі своєї. Звідти поповнюється корпус землячків-малоросів, які стають царськими підніжками, займаються шпіонажем, доносами, вислужуванням.

Ці роздуми письменник відтворює вже в першій епопеї, виводячи їх від опису банкету, влаштованого в Києві на честь Петра І і його “право руки” – Олександра Мешникова. Звідти автор веде читача у вір генерального судді Василя Кочубея, розповідає про роман 60-літнього Мазепи з молодою донькою Кочубея-Мотрею, внаслідок чого мати її – Любов Федорівна – висилає дочку в монастир. Але друзі дорогою одбивають Мотрю і привозять її до гетьмана в Бохмач.

Увесь другий том цієї частини – то барвистий опис побуту героїні в Бахмачі. Показано тут і святкування Різдва на Україні. З кінцем другого тому завершується романтичний сюжет: закохані розуміють, що треба зректися особистого щастя, аби гетьман міг повністю присвятити себе визволенню батьківщини. Як свідчать історики, любов між гетьманом і його хрещеною була історичним фактом.

Фактом була і зрада Кочубея. Цьому присвячено третю книгу. Під впливом дружини, яка конче хотіла бачити в руках свого чоловіка гетьманську булаву, генеральський суддя України Василь Кочубей із полковником Іскрою донесли цареві, що Мазепа підтримує дружні стосунки з королем Станіславом Лещинський і збирається перейти на бік шведів. Цар не повірив доносові, а донощики в муках зізналися, що вчинили наклеп – і цар засудив їх на смерть, а виконання присуду доручив Мазепі. Хоч сумління кричало “Не вбивай” (така назва третьої книжки), гетьманові все ж довелося виконати царську волю. Перша частина завершується описом наради старшин, яких Мазепа втаємничує в свій план з’єднання зі шведськими військами.

Небагато було таких старшин, що вирішили боротися з царем. Виступаючи на з’єднання зі шведами, гетьман залишає Батурин, і гетьманську столицю здобуває відтак Меншиков, вирішуючи в ній понад 10-тисячну залогу.

“Батурин” – це книжка, в якій майстерно відтворено факт смертельної сутички, а потім жахливої різні, до якої спричинилась зрада полковника Носа, одного із старшин залог. Хоч Лепкий не був фаховим військовим, проте в описі батальних сцен він впевнив високу майстерніть.

У п’ятій і шостій книжках – “Над Десною” і “Бог”, - об’єднаних спільним заголовком “Полтава”, показано з’єднання військ Мазепи і Карла ХІІ, важку зиму, бойові сутички об’єднаних сил проти військ Петра І, нарешті, відтворено саму Полтавську битву.

Остання частина епопеї “Мазепа” – “З-під Полтави до Бендер” – відтворює окремі епізоди втечі шведко-українських військових частин, життя Мазепи на турецькій землі, його смерть і похорони.

Лейтмотив цього композиційного складного твору є показ визвольної боротьби українського народу проти російського та іноземного поневолення.

Епопея Б.Лепкого знайшла широкий відгомін не тільки в Україні. Її перекладено чеською, польською, англійською мовами.

Проте, це зовсім не означає, що вона цілісний, художньо викінчений твір. Не скрізь і не в усьому вдалися письменнику позитивні образи. Це передусім стосується образу самого Івана Мазепи – складної, суперечливої постаті. Був це чоловік високоосвічений, мудрий політик і гарячий патріот. Автор намагався показати його всебічно, тому герой багато говорить, виголошує політичні тиради. То ховається зі своїм планом, то вже на початку твору неодноразово натякає на це у строкатому товаристві. Наказує боронити Батурин, а сам зі шведами марнує час, поспішає на допомогу козакам, навіть не підтримує зв’язку з залишеним гарнізоном, тощо.В епопеї “Мазепа” багато персонажів. Глибоко виписаний у творі передусім образ Петра І. Показаний цар як деспот, що замкнув у монастирі свою сестру й жінку, закатував свого сина, не цурався найрадикальніших засобів у боротьбі із власним народом. Розповідаючи про діяльність Петра І на Україні, автор не ототожнює царя з російським народом. Малюючи сцени жахливої поведінки царських солдатів у Батурині, Лепкий підкреслює, що вони тут відіграють роль лише сліпого знаряддя.