Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років

Повісті Лепкого “Веселка над пустирем” “Зірка”, “Під тихий вечір”, не здобули популярності. Ліризм тут перетворюється то в ідилію, то в нарисовість.

Немалий успіх випав на долю історичних повістей письменника.

Серед них найбільший інтерес викликають “Вадим” (1930) та “Крутіж”, а також трилогія “Мазепа”. Трилогією цей твір називається тому, що він за попереднім задумом автора мав складатися з трьох частин.

Так, у повісті “Вадим”, зображено Київську Русь часів Ольги і Святослава, але сюжетну канву, становить потаємне кохання одного з князевих воїнів – Вадима до дружини Святослава – Малуші.

Чи не найкраща з історичних повстей Богдана Лепкого 20-30-х рр. – “Крутіж”, яка відтворює епізоди періоди, що здобув назви руїни, найменш висвітленою наукою, майже не відтвореного художньою літературою. В центрі твору – “родовитий” шляхтич Валентій Босий – Босаковський.

Врятування однієї з дочок гетьмана, дружини полковника Данила Нечая, а також любовна історія козака Бориса становить сюжетну основу повісті.

“Крутіж” і сьогодні з неабияким інтересом, міг би конкурувати з історичними повістями А. Чайковського, Ю.Опільського.

В 20-30-ті роки Богдан Лепкий часто звертається до історичної тематики, її уроків, прагне донести їх до нащадків своїм художнім словом.

Так, у вірші “Колнишевський у неволі” він розповідає про останнього кошового Запорізької Січі, якому свої останні роки довелося відбути в ув’язненні на Соловках, завдяки “благодійниці” цариці Катерині ІІ. Те ув’язнення – яке великий урок нащадкам:

Дивіться, гей, дивіться в тую ніч!

А може, день над вами засвітає,

Кому ж зовсім байдужа наша річ,

Най відтіля собі тікає, пріч!

Рабом родивсь – нехай рабом сконає...!

Чільне місце 20-30-х років у творчій спадщині Лепкого посідають твори “Сотниківна”, “Орди”, “Мотря” 1926, “Не вбивай”, 1926, “Батурин” 1927, “Полтава” (1928-1929).

У циклі виведено галерею історичних повістей, Мазепа, Орлик, Войнаровський, Кочубей, Петро І, Меншиков, Карл ХІІ і інші.В 20-30-ті роки Лепкий зробив багато для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Він видає книги українських письменників І.Франка, Т.Шевченка, Ю.Федьковича, М. Коцюбинського польською та німецькими мовами, оглядає новинки української літератури та соціально культурні події у польській пресі виступають з численними доповідями.

В циклах “1920”, “Листи Катрусі”, “Буря”, в поемі “Ноктюрн”, що ввійшли згодом до першого тому “Писань” Б.Лепкого багато розумів над тогочасною дійсністю, соціальною несправедливістю, в якій “панський Дан, як полонина, скирти на ньому наче вежі, а в хлопа межі й межі”. Поет бачить село буденним, вкритим суцільною пеленою болю й сліз, переповнених злиднями й безправ’ям бідних людей. Його муки зростають від думки, що людський стогін “б’є крилами в небо” вже довгими віками, а “сьогодні” і далі нічим не відрізняється від “учора”. Поет зумисне звертається до подій минулого, героїчної історії Київської Русі, згадує славних Володимира Мономаха, Святослава, Данила Галицького, керівників народних повстань, щоб у такий спосіб примусити онуків задуматись над своєю щербатою долею. Та ба! Його потуги даремні: обдертий, вимучений онук і далі пре плуга на чужому полі, залишаючи на ньому хіба свої криваві сліди.